Не жартуй зі смертю
Українська народна казка Буковини

В однім селі дуже помирали люди. Батюшка зібрав усіх і каже:

— Люди добрі, браття, сестри. Нам треба виділити двох людей, щоб копали яму на цвинтарі, двох людей, щоб домовини робили, а решта всі — в поле, збирати хліб, бо жнива. В кого хто помре, дасте мені знати, і я буду хоронити сам.

А їден хитрун хотів знати, як піп сам хоронить. Ліг на лавку і зробився мертвий. Каже жінці:

— Іди до батюшки і скажи, що помер Петро. Жінка приходить плачучи до батюшки та й каже:

— Батюшка, помер мій чоловік. Батюшка каже:

— Хай він спочиває, а ти бери серп та йди жито жати. Я сам поховаю.

А батюшка той здоровий був. Бере він домовину, приходить до Петра та в домовину його. Приносить на цвинтар. А Петро лежить тихо. Коли піп опустив його в яму, Петро подумав: «Це не жарт. Треба вставати». Хотів вилізти, а батюшка його коліном у голову, кинув у домовину, закрив. І засипав землею. Похоронив, але дуже намучився.

На другий день робить батюшка знов збори і каже:

— Браття й сестри. Як у кого хто помре, не кваптеся мені казати. Хай пройде три дні, щоб добре вмер. Бо я з покійним Петром дуже намучився, заким похоронив його.

З тої пори стали тримати покійника три дні.