Невгамовне ведмежа
Українська народна казка Чернігівщини

В одному лісі жила стара ведмедиця. Був у неї синочок Мишко. Цілу зиму мама дрімала на печі, а малюку все ніяк не спалося. Став він її просити:

— Матусю, пусти мене в ліс погуляти!

— Де це бачено, щоб ведмеді взимку блукали? — розсердилася мати. — Там холодно і великі кучугури снігу. Спи!

Та малий ніяк не міг угамуватися. Йому кортіло побачити ті кучугури снігу. Виліз тихенько з барлога і рушив у ліс. Дивиться, де тітонька Завірюха, і не бачить. Довго блукало ведмежа, та так і не знайшло її.

Вирішив Мишко полізти на дерево, може, вона вгорі причаїлася. А деревце раз і зігнулося. Завис наш непосидько вниз головою. А тут ще звір небачений прибіг.

— Ти хто такий? — питає переляканий Мишко.

—Я зайчик Чорнохвостик. А ти хто?

— Я ведмедик Мишко.

— Зараз я допоможу тобі спуститися на землю.

Так вони й потоваришували. Спочатку на санчатах каталися, а потім на пеньку гойдалися. Повернулося ведмежа додому аж ввечері та й розповіло про прогулянку матусі. А та розсердилася та й каже:

— Хіба ведмеді дружать з зайцями? Більше в ліс не ходи!

Двері на засув зачинила. А зайченяті теж дісталося за дружбу з ведмежам.

Незабаром і весна настала, сонечко пригріло, пташки заспівали, ліс прокинувся, а разом з ним і ведмежатко. Побігло на галявинку, де разом з зайчиком гуляли і так йому сумно стало. Вирішив обов’язково розшукати свого друга.

Побігло на крутий бережок, дивиться, а на річці крига скресла, великі крижини пливуть. А одна з них чийсь будиночок несе. Придивився Мишко, а то його приятель з мамою зайчихою. Сидять на крижині і плачуть.

Не роздумуючись, кинувся Мишко на допомогу. Скочив на колоду, що пропливала поруч і підплив до зайченят. Посадив їх на колоду і забрав до берега.

Коли вибралися, подивилися, а будиночок з усім добром уже далеко поплив. Стара ведмедиця спостерігала за сином і раділа, що він росте співчутливим і щирим. Запросила тоді бідолашних зайчиків до себе жити, доки хатинки не збудують.

Тепер поряд з ведмежою хаткою стоїть ще одна — заяча. А Мишко і Чорнохвостик стали нерозлучними друзями.