Недоросток
Українська народна казка Гуцульщини

Жив собі один господар, добрий такий ґазда. І мав три сини. А наймолодшого називали вони дурним. Жив той ґазда близько царя. А в царя були три дочки та й хотіли вже заміж виходити. І не знали, за кого мають вийти. І сказали вони вимурувати на десять метрів вишку. І сказали татови:

— Ми будемо сидіти на цій вишці. Хто до нас доскочить туди конем, за того ми будемо віддаватися.

Цар розіслав по всій державі і по інших державах листи. І в них написав, що віддає свою старшу доньку за того, хто вискочить конем на ту вишку. Чи то буде бідний, чи багатий, чи навіть буде селянин, віддасть цар за него дочку, як доскочить конем до тої вишки.

Тоти два старші брати кажуть:

— Ми поїдемо.

І поїхали вони. А той дурний мав маленьке лошатко. Зайшов він до стайні, а лошатко:

— І ми поїдемо. Хукни мені в праве вухо.

Той хукнув лошаткові в праве вухо, і з того лошатка стався кінь, на цілий світ найкращий. І з того дурного хлопчини стався такий лицар прекрасний, що в світі такого красного більше нема, лиш він один. Сів він на коня і поїхав. Кінь підоймив до него голову і сказав:

— Як будемо вертатися від царя і доженемо твоїх братів, аби-с дав старшому братови три нагайки, а середущому — дві.

Догнав він братів, поминув їх і поїхав далі. Під’їхав до тої вишки, і вже він нагорі, коло тої панни цісарської. Повиталися вони, поцілувалися, і сказав їй лицар, що він є з іншої держави. Погостилися вони, і їде він додому. І як розходилися, то вона зняла з пальця перстень, розрубала його і дала йому половицю, а половиця осталася в неї.

Усе вже їде по домах. Доганяє він своїх братів і дав старшому три нагайки, а середущому — дві.

Приїхав він, хукнув коневи в ліве вухо і стався такий недоросток, як був. А кінь стався таким лошатком, як був. Виліз він на піч і там ся гріє. Спить собі ніби. А перстень закрутив у шнурок і тим шнурком підперезався.

А деякі протестували, незадоволені були, що лицар з другої держави мав забрати царівну. І цар знов посилає листи і оголошує, що віддає дочку. І знов їдуть на змагання ті самі, що їхали. І ще другі їдуть. Тоти браття кажуть:

— Ми туди не годні вискочити, бо є кращі коні, як у нас. Але підемо та хоч подивимося.

Поїхали браття, а Недоросток знов пішов до стайні, і лошатко йому знов сказало:

— Хукни мені в праве вухо.

Хукнув він лошаткови в праве вухо, і стався знову такий лицар, як був перший раз. А лошатко сталося таким конем. Сів він на того коня, а кінь повернув голову й каже йому:

— Як будеш вертати звідти, аби знов дав своїм браттям по три нагайки.

Приїхав він туди, а там уже багато трупів, бо деякі падали й розбивалися. А Недоросток підлетів на коні і вже вчинився нагорі. І побалювалися там з царською дочкою. І вона вийняла свою половину персня і приміряла до його половини, щоб знати, чи це той самий перстень, що вона розломила.

І роз’їхалися знов усі додому. Їде Недоросток, доганяє знов своїх братів і дав старшому штири нагайки, а середущому — три.

Приїхав він додому, розсідлує свого коня, хукнув йому в ліве вухо і стався таким недоростком, як був, а кінь стався малим лошатком. Засукує перстень у мотузок і підперезався тим мотузком. Та й поліз на піч. Приїхають його браття та й стогнуть, що їх болить від тих нагаїв. І кажуть:

— Що то за лицар був з тим конем! Ото був муровий! Ніхто не годен був вискочити, лиш він.

І приходить посланіє від царя третій раз. Знов панна цісарівна хоче, аби приїздили до неї і скакали на вишку. Поїхали браття, а Недоросток заходить до стайні. Коник каже:

— Хукни мені в праве вухо.

Він хукнув, і стався з него красний лицар, а з лошатка кінь прекрасний. Сідає він на коня, а кінь підоймає голову й каже:

— Як будеш вертати звідти додому, аби ти дав старшому братови штири нагайки, а середущому — три.

Приїхав він там і дивиться, як то ся розбивають з тими кіньми.

Люди вбиваються на смерть. А він зразу вискочив нагору. І там балювалися, оркестра грала. І знову поміряла вона той перстень.

Усі вертаються додому. І він теж поїхав. Догнав своїх братів і дав їм нагайок. Тому штири, а тому три. Та приїхав додому, хукнув коню в ліве вухо і став таким, як був. І виліз на піч і спить. А браття приїхають і стогнуть.

А царівна розсилає листи і в них пише: хто має той перстень, най приїхає, бо вона вже хоче віддаватися. І ніхто не зголошується, що в него перстень є. Тоді висилає вона шандарів шукати того перстеня. І приходять вони до цих братів. Питають:

— Ви були там?

— Були.

Та й засміялися шандарі, що І ці там були. А Недоросток на печі закашляв:

— Ахи!

А шандарі були молоді хлопці, хотіли посміятися та й стали в дурного робити ревізію, шукати перстень. Беруть його на посміховисько.

— Та й ти там був? Як ти був у царівни, злізай.

Вони його тягнуть з печі, ймили його за той шнурок, що в ньому був перстень закручений, та й скалічив один шандар об той перстень палець. Розривають той шнурок, подивилися, а в шнурку половина перстеня є. Кажуть вони:

— Збирайся, поїдеш з нами. А вони кінні були. Він каже:

— Я не піду. Як піде зі мною моє лошатко, то й я піду. А як не йде лошатко, то я не йду.

А шандарі були сміхованці. Думають вони: «Як хотілося цего цісарівні, то приведемо їй цего дурного». Та й дозволили вони йому взяти того коника. І він насідлав його в цунделі. Шандармерія посідала на цісарські коні, а він сів собі на своє лошатко. Та й поїхали. Цісарські коні йдуть кроком, а лоша не годне триматися їх. Тоді післали гінця до царя, аби дав фіру, щоб узяти на фіру те лоша та й самого дурного. Вислав цар фіру, зладували вони того коня й дурного на фіру та й поїхали.

Цар вислав їм назустріч музику. Переграла їм оркестра, вийшла царівна. Цар подивився на жениха та й сказав:

— Я цего не хочу навіть і видіти.

А царівна сказала:

— Я за цего не віддамся.

— Що робити? Цар сказав дочці:

— Ти дурниці вибагала, то тепер маєш. Ану най іде середуща та подивиться на него. Може би, середуща за него пішла? — спитав цар.

Не хотіла за него йти й середуща. Тоді закликали наймолодшу. А вона каже:

— Нєню, я віддамся за него.

І забрала його до себе до палацу. Але цар сказав дати його десь у закуток палацу, щоб цар його й на очі не видів.

Вже старша дочка віддалася за якогось міністра, середуща віддалася за якогось генерала. І тут цареви виповіла чужа держава війну. Старший зять пішов на війну командующим, і убили його на війні. Посилає цар, аби йшов керувати середущий. Убили й того. Пише цар з війни до цариці: «Ми вже пропадаємо».

Каже Недоросток свої жінці:

— Кажи мамі, най пише до тата, що й я би пішов на війну, якби тато хотів. Але я хотів би переїхати своїм конем по татовому подвір’ю.

Цар пише: «Най їде». А неприятель уже до столиці добирається.

Недоросток насідлав свого коника і їде по цісарському дворі. І сказав, щоби мама дивилася на него, як він їде. А як виїхав поза цісарську браму, коник сказав йому:

— Хукай мені в праве вухо.

Хукнув він коникови в праве вухо і стався лицарем красним, а коник конем прекрасним. Сів на коня й їде. Приїхав на фронт, засилітирував цареви і замельдувався, що він прийшов цареви на поміч. Аби цар ішов відпочивати, а він буде воювати.

Цар пішов відпочивати, а він витяг шаблю, махнув на праве крило — праве крило неприятельське полягло. Махнув на ліве крило — ліве крило полягло. І нікого вже нема. І тоді повідомляє він царя, аби цар ставав з військом обороняти границю, а він іде додому.

А як він приїхав на війну, то цар дав йому ферфляшу з вином. І дав трінкбехер. Коли закінчилась війна, він повіз ці річи додому. Приїхає близько столиці, хукає коневи в ліве вухо і стається таким Недоростком, як був. І заїхає собі до жінки, здоровиться з жінкою і лягає собі відпочивати.

Минуло два місяці, цар пише до цариці, що неприятель знов проломився в державу. Зять знов каже:

— Я би поїхав на фронт помочи татови, але я би хотів своїм коником переїхати татовим покоєм. Там, де тато спить.

Цар відписав: «Най їде, бо вже неприятель і так скоро забере столицю і знищить її».

Насідлав він свого коника і їде через покій царя. А як від’їхав, підоймив коник голову і сказав:

— Хукай у праве вухо.

Хукнув він у праве вухо і стався лицарем красним, а коник — конем прекрасним. Сів на коня та й їде. Приїхав там, замельдувався в царя і сказав, що він буде воювати, а цар най відпочиває. І ще сказав:

— Найясніший пане царю, би-сте на того Недоростка, свого зятя, уважали, бо він боронить ваш край.

Як цар дістав того листа, лиш головою помахав. Що той годен воювати?! А тепер лицар витяг шаблю, махнув у правий бік — праве крило полягло, махнув у лівий — ліве полягло. І пішов він далі, і проломив тоту державу, котра воювала з царем. І та держава завойована зістала. І він написав до царя, що вже по війні. Аби собі йшов цар закласти другі границі. І цар приїхає до него, здоровиться і його гостить. Та й дає йому цар свою знімку і питається, з якої він держави. А він брехнув. І попрощалися, і він поїхав додому.

Приїхав він близько столиці, хукнув коникови в ліве вухо і стався такий Недоросток, як був. Та пішов собі до свого помешкання і каже жінці:

— Ти знаєш, як я татови поміг? Я всю ту державу забрав, що з татом воювала. Лиш, — каже, — тато занадто гордий, він дуже високо голову носить.

І лежить собі він.

А цар приходить додому і робить великий баль, що виграв війну. Та й поз’їхалися на забаву царі, королі, міністри. І бавилися вони. І стало прикро Недоросткови, що цар і не кличе його на забаву. Каже він свої жінці:

— Іди до мами. Най скаже татови, що зять дуже слабий. Аби до него лікар прийшов.

А ту ферфляшу він прив’язав коневи до хвоста. Бо й коник разом з ним у покої, А на тій ферфляші цісарська фотографія. А в той трінкбехер він набрав шміру, що пуцують коневи копита.

Цар присилав до него дохтора. Приходить дохтор, а він сказав:

— Ти можеш лікувати пси й коти. А не мене. Я тебе не потребую. Забирайся з мого покою. Най прийде той самий дохтор, що тата лічить.

Цар уздрів, що то біда, перепрошує того дохтора, а посилає свого. А той дохтор був генерал. Входить той генерал, подивився, а в трінхбехері стоїть шмір, яким він пуцує коневи копита. А ферфляша, в якій цар носив вино, присилена коникови до хвоста. Як генерал це побачив, викрутився і просто до царя. І розказав, у якім пошанівку його ферфляша й трінхбехер.

Тоді йде до него самий цар. Вже йде просити його на забаву. Входить і паде перед Недоростком на коліна. І перепрошує його, і просить, щоби він ішов на забаву. А Недоросток каже:

— Я йду, але мусить іти і мій коник за мною. А ви, найясніший царю, ви аж тепер здогадалися? Коли вже зараз буде по забаві?

А цар далі перепрошував і просив його. І насідлує він коня, і хукнув йому в праве вухо. І стає він лицарем красним, а кінь — конем прекрасним. І в’їхав той лицар на кони до палати, де вони всі були. Всі царі вилупили очі. Що це за лицар в’їхав?

І цар передав йому все царство, аби він керував. А потому пили, їли, гуляли. А я в того Недоростка був ордонансом. І я трохи підпив. А там була одна дівчина, і я взяв її гуляти. Та й ця забава була за шагом, за орсаґом, за скляними горами, де світ побитий дошками.

А потому я пішов на місто та купив горнець, та й байці конець.