☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Нещасливий вовк
Українська народна казка Гуцульщини

Один вуйко зарізав пацюка *. Та й поносили все до хати, а два шрами * солонини забули під хатою. А йшли два злодії і вздріли, що під хатою стоїть солонина. І взяв один один кусок, а другий — другий. І махом у ліс. А в лісі були вовк і лисичка. Лисичка вздріла їх здалеку та й каже:

— Куме, сховаймося за корчик. Вони зараз ітимуть цею стежкою, а ми згаркаємо *. Вони напудяться і може, кинуть нам солонину.

Так вони й зробили. Злодії йшли понад тим корчиком, а вони як згаркали. Злодії напудилися, солонину кинули і вті́кли. Лисичка прийшла до солонини, полизала.

— Це, — каже, — куме, таке солене. Це ніхто не годен їсти.

А солонина свіжа, зовсім не солена. Лисичка вовкови навіть не дала покушати.

Каже лисичка вовкови:

— Куме, мені сеї ночі снилося, що ви будете дуже щасливі.

І вовк подався в ліс. А лисичка й собі ніби пішла. А як вовк відійшов далеко, лисичка вернулася до солонинки, від’їдала її по кускови і поносила в свою хатку.

А вовк пішов шукати щастя. Іде, а під лісом пасеться кобила з лошатком.

— Добрий день, кобило!

— Доброго здоров’ячка, вовчику.

— Казала мені кума лисиця, що я сьогодні буду щасливий. Хочу твоє лошатко з’їсти.

Кобила каже:

— Я не проти.

Та й нібито дуже храмає * на задню ногу.

—...Я чула, що ви дуже добрий лікар. А в мене щось у ногу забилося, і я не можу стати на ногу. Може би, ви мені допомогли?

А вовк сів так гордо, ніби він справді лікар. І сидить. Кобила поволеньки приступає, приступає до него задом. І все дивиться, чи він близько. Нарешті вздріла, що вже близько, та як зробила стрибок! Та як дала йому копитами, вовк так і перекотився. Мало не вбила його. Та й вті́кла кобила з лошатком додому.

Вовк віддихався трохи, полежав, а тоді встав і пішов далі. А під лісом два цапи пасуться. Вовк так втішився.

— Добрий день, цапки!

— Доброго здоров’я, вовчику.

— Казала мені лисиця, що я сьогодні буду щасливий. Хочу одного з вас з’їсти. Ви розбігайтеся. Котрий скорше до мене прибігне, того я з’їм.

А цапки не дурні. Як вони розбігалися, то один на другого кліпнули. І разом відбігли далеко, і разом як відти розбіглися! Як бехнуть вовка в ребра, один відти, а другий відти, то вовк перекотився. А цапки втекли.

Вовк знов полежав та встав і йде далі. Він мусить щось найти. Минув ліс, дивиться, а там якийсь млин старенький стоїть. А коло него свиня з поросятами ходить і собі щось шукає, хрупає. «Ех, — думає собі вовк, — зараз поросятко схрупаю». Підійшов до свині і каже:

— Добрий день, свиня Хруня!

— Доброго здоров’ячка, вовчику. А він знов своє:

— Казала мені кума лисиця, що я буду щасливий. Хочу твоє поросятко з’їсти.

Каже свиня:

— Я не проти. Але ти, такий пан вельможний, будеш таке поросятко грузьке * їсти? Я зараз помию його.

— Добре, — каже вовк.

А свиня добре знала ходи. Пішла на другий бік млина, а там були відірвані дошки, і свиня зайшла всередину, в млин. А вовк собі на бережку сидить і чекає, поки вона поросятко вмиє. А вона зайшла в млин, стала посеред млина та «гу-у, гу-у». А люди кажуть:

— Чого свиня гудить? То щось має бути.

Подивилися в вікно, а вовк собі сидить на бережку, чекає, поки свиня вмиє порося. Люди набрали залізяк, каміння, дрючків та як вилетіли з млина несподівано. Та кинулися на вовка і мало що не вбили його.

Вовк забіг у ліс, трошки віддихався, та й подумав: «Іду я тої солонини їсти, бо іншого нема нічого». Приходить, а солонини нема.

І від тих пір вовк з лисичкою не дружить.

* Пацю́к — кабан.

* Шрам — шмат.

* Зга́ркати — загарчати.

* Хра́мати — кульгати.

* Грузьки́й — замащений болотом.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Рожнів, Косівського району, Івано-Франківської області 26 березня 1986 року Намісниченко Теодозія Дмитрівна (1905 року народження)