Нещасливий дід
Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік. Жінка в него померла, і він вженився другий раз. І все старий має звичайку брати молоду дівку. Жили вони ніби й добре, але молода на старого дивитися не хоче, все-таки хоче молодого.

А той дідо мав два усидки. Одної днини в пилипівку жінка каже:

— Ріжемо дрова.

І так різали, що звечорилося. Каже жінка:

— Іди обходи маржину на тім усидку, а я буду тут коло хати.

Нім дід дійшов, а нім пообходив маржину, вона собі привела молодого любаса. Нім хазяй прийшов, вони собі ґаздували по-свойому.

А хата в неї була мащена вапном на два боки. Вона взяла верети, навісила на двері, на вікна. Світло загасили. Дід прийшов і не міг знайти дверей. Ходив, що ходив, зайшов до стайни. В стайни був бик, і старий ліг коло бика в яслах спати. Рано встав, а жінка вже верети познімала, любаса виправила т’хаті. Та й з дідом у сварку:

— Де ти був? Я сама спала! Як я вижу, ти вже маєш любаски. Дід клянеться:

— Ні, я спав з биком у стайни.

— Ну то бик тобі зробив сеї ночі теля. Що тепер меш робити, як ти тівний? Бери борше чоботи, обувайся і біжи на ту гору. І що крок, то пади.

Вона думала, що дід поб’ється й помре.

Пішов дід під ту гору, де вона сказала, і зробився вечір. А дід мав під горою приятеля. Прийшов до него на ніч. Але не каже, чого він пішов з дому.

— Десь-їм ходив, похопила мене ніч, може би в тебе переночував?

— Мете спати, ми давно два виділися.

Дід цілу добу нічого не їв, бо ніч спав з биком, а рано пішов у мандрівку. Дали йому вечеряти бевки та й каші з маком. Дід так наївся, що ледви дихав. Та й думає: «Справді я тівний». Каже він:

— Я хочу спати. Питається ґазда:

— Де вам стелити?

— Я буду, — каже, — спати на печі, бо я ся дуже нині намерз. Хочу зігрітися.

А піч була дуже велика. Ліг дідо на печі. А в того ґазди була корова-первістка. Та й вродила вона теля, а надворі був мороз, та й теля змерзло. І вони поклали його коло діда на печі. Дід уночі пробудився, бо хотів вийти. Мацнув — теля. Думає: «Добре, що-м ся втелив. Коби-м ще ся очистив». Та й випорожнився в запічку. Та й утік т’хаті. А як виходив, то не міг у темноті найти одного чобота. Та й одяг на одну ногу якийсь старий постіл.

А жінка собі дома ґаздує по-свойому з любасом. Дід уже перед хати, а вона з хати вийшла.

— Де ти був? У любасок? А я сама дома! Дід кленеться:

— Ні! Я вже теля вродив. І очистився в запічку.

— А де ти дів теля? Тепер такі дорогі телята, був би-с мав гроші. Іди за телям.

Дід пішов, а вона з любасом далі ґаздує по-свойому.

А той ґазда, в якого дід ночував, рано встав, подивився на піч. Теля є та й один чобіт, а другого чобота та й діда нема. Лиш у запічку нароблено.

— Теля з’їло діда, — кажуть.

Ґазда з ґаздинею то теля вбили, щоб і їх не з’їло. А тут дід утворяє двері. Ці видивилися на него та й питаються:

— Де ви були, діду?

— Та ходив, — каже, — т’хаті та й вернувся по теля, бо я його тут уродив.

А той добре видивився на діда того, на свого приятеля. Та як лапнув грабову запруту, що дрова прутив, та діда запрутою.

І вернувся дідо з одним чоботом т’хаті. А що далі з дідом було, не знаю. Мабуть уже вмер.