Ой, голубко, розрідила, ой, голубко, закрутила!

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Заробила циганка борошна та й думає, як би хліба спекти:

— А попрошусь до якоїсь доброї молодиці, може і там щось вигадаю?

Прийшла в село та й проситься до однієї жінки хліба спекти. Та її пустила. А циганка ще й діжку просить:

— Позич, молодичко, діжу, бо в чім же я хліб замішу?

Жінка дає діжку та каже:

— Тільки вишкребете й вимиєте добре.

А циганка знову:

— То ще й води дай тісто розвести. Та не жалій, бо води жаліти — гріх великий.

— Хіба ж я жалію? — відповідає молодиця. — Води он повна криниця. Беріть скільки треба.

Циганка й вилила повне відро води:

— Ой, голубонько, розрідила! — гукає. — Позич трохи борошна, бо не вдасться хліб.

Добра молодиця внесла ночви з борошном. А циганка швиденько бурхиць усе борошно до діжі:

— Ой, голубко, закрутила! Таке круте, що й копистки не поверну. Позич ще водички.

— Е-е-е, ні, — говорить молодиця, — місіть уже яке є. Хіба ж на таку господиню борошна настачиш.

Отак хитра циганка з чужого борошна цілу піч хліба напекла. Тепер коли яка господиня невдало тісто замісить, чи рідке, чи круте, то сміється сама з себе:

— Ой, голубонько, розрідила, ой, голубонько, закрутила!