Отак світ платить
Українська народна казка Гуцульщини

Пішов чоловік у ліс по дрова. А що вже не раз ходив, то скраю в лісі було позазбирувано. Він зайшов углиб лісу. А там була скала. Іде він понад ту скалу і чує на скалі голос:

— Хто є живий в лісі, врятуйте мене! Хто врятує мене від погибелі, я так йому заплачу, як світ платить.

Він став, слухає. Хвилину було тихо, відтак знов той самий голос озивається зі скали:

— Врятуйте мене...

Чоловік дивиться на скалу й нічого не бачить. Видряпався на скалу, дивиться, а там гадюка, привалена каменем. І те саме повторює:

— Чоловічку добрий, врятуй мене. Я тобі так заплачу, як світ платить.

Відважив чоловік плиту, гадюка висунулася з-під неї та й намоталася йому на шию.

— Ну, — каже, — що ж? Я вже тут чотири доби лежала і зголодніла. Я тебе з’їм.

Цей говорить:

— Та ти ж говорила, що так заплатиш, як світ платить.

— Ото воно й є. Тепер саме так і буває. Отак світ і платить. А чоловік каже:

— Ходім, най хтось нас розсудить. Я ще такого не чував, щоб за добро платили злом.

— Добре. Тільки я не піду, а мусиш мене нести, бо я йти не годна. І побачиш, що на моє вийде.

Зліз чоловік із тої скали і подався в сторону, де починалося поле. Виходять на край лісу, а під лісом сидить собака та й виє.

— От, — каже чоловік, — най цей собака нас розсудить. Приходять до собаки.

— Добрий день!

— Добрий день, — відповідає собака. І питає: — Куди це ви мандруєте з гадюкою на шиї?

— Та, — каже, — ідемо шукати, щоб хтось нас розсудив.

— А в чім вас розсуджувати? — питає собака. А чоловік йому каже:

— Я врятував цю змію на скалі, а вона вчепилася мені на шию й каже: «Я тебе з’їм». А сама перед тим сказала, що так заплатить, як світ платить. Собака каже:

— От вона й права.

— Чому це так? — питає чоловік.

— Бо так світ платить. Я скажу хоч би про себе. Коли я був молодий, стеріг господарів двір, обороняв від нападу звірів худобу, мені господар збудував гарну буду, гарно мене кормив. І я вірно йому служив. А коли я постарів, оглух та вже й добре не вижу, то господар вивів мене в поле, щоб я тут з голоду здихав. Виходить, її, гадюки, право.

А гадюка говорить:

— От бачиш. Я ж тобі казала, тепер я тебе з’їм.

— Йдім далі, — говорить чоловік. — Найдім ще одного суддю. Я не вірю, щоб так світ платив.

Гадюка відповідає:

— Най буде по-твоєму. Ідім.

Та й пішли вони попід лісом. Зійшли в яругу, а в ярузі коняка пасе. Підняла голову, подивилася на них та й каже:

— А куди ти, добрий чоловіче?

— Іду, — каже, — щоб якийсь суддя розсудив нас з цею гадюкою.

— А в чому вас розсуджувати? — питає кінь.

— Я оцю гадюку врятував від смерти. Вона була привалена каменем на скалі, а я визволив її. А вона за це намоталася мені на шию і говорить, що з’їсть мене. А перше говорила, що так заплатить, як світ платить.

Кінь відповідає:

— Її правда. Я скажу про себе. Коли я був молодий, мене запрягали в бричку. Я міг добре бігати і возив пана на прогулянку. За це мене годували вівсом, гарним сіном. А коли я не зміг швидко бігати, то пан продав мене селянинови. А в селянина я вже возив гній на поле, орав, тягарі тягав. Уже мене не чистили, і я в гною спав. А коли я геть постарів і вже не міг робити, мене вивели в цю яругу, і тут я кінчаю свої дні. От і бачиш, що її право. Так тепер світ платить.

А чоловік каже:

— Шукаймо ще одного судді. Як той скаже, що твоє право, то тоді вже їж мене.

І пішли вони тою яругою далі в поле. Коли це назустріч їм біжить лис. І здалека кричить:

— Добрий день тобі, добрий чоловіче! Куди це ти в такому вигляді поспішаєш?

— А йдемо з цею гадюкою шукати суддю, щоб нас розсудив.

— А в чому вас розсуджувати?

— Я, — каже, — врятував гадюку, що була на скалі привалена каменем. Вона говорила, що заплатить мені, як світ платить. І замість плати хоче мене з’їсти. Каже, що так світ платить.

А лис повертів хвостом та й говорить стиха до чоловіка:

— А ти даш мені курочку? То я обороню тебе від лиха.

— Та дам, — каже, — тільки я тут курки не маю.

— Нічого, — каже, — я вечером прийду за куркою. І говорить лис:

— А як тут вас розсудити, як я не бачу того місця, де це було? Треба побачити все на місці. І тоді я виявлю, чия правда. Вертаймося на місце, де це відбувалося.

І вони вернули. Коли прибули на місце, сказав лис:

— Злазь, гадюко, та покажи, як ти тут вигрівалася. Гадюка злізла, звинулася в кочало ^* та й показує, як то було. А чоловік каже:

— Оця плита її привалила. І тут їй мав бути конець. А лис каже:

— Покажи, як ця плита стояла на ній.

Чоловік знов перевернув плиту на гадину, а лис питає в гадини:

— Так було?

— Так, — відповідає гадина.

— Коли так, то й сиди собі так, — сказав лис. — А ти, добрий чоловіче, йди додому та приготуй мені курочку. А я вночі прийду.

Та й розійшлися вони. По дорозі чоловік підняв кілька сухих гілляк, приносить їх додому, а жінка й питає:

— А що ти так мало дров приніс?

— Та мене така біда спіткала, що я накрутився-находився та й ледве живий зостався.

— Та яка біда?

І він їй розказав усе, як було. Та й каже:

— Мене врятував лис, а за це я маю дати йому курку. Він по курку прийде сеї ночі.

А жінка йому каже:

— Слухай, і курки не даш, і лиса будемо мати. Курку поклади під пліт з цего боку, а на дірі постав сильце. Лис упаде в сильце та й знімемо з него шубу. І вторгуємо за ню добрі гроші.

Отака й лисови вийшла плата, як світ платить.