Палиця
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Приходе один дід у корчму, а в руках у нього гарна палиця. В корчмі тій сиділо два чоловіка, й давай чіплятися ні сіло, ні впало до діда.

— Дивись, — говорять, — це старшини палиця! А ти її де узяв, діду? Украв, га? Сознавайся!

Дід як у рот води набрав, злякався, хотя палиця та не крадена, а його власна. А тут якраз ввіходить старшина до корчми. Тії причепилися ураз до нього:

— А правда, шо то ваша палиця? Чи не вкрав її дід у вас?

Старшина глянув на палицю: та й гарна! І схотілося йому тую палицю забрати.

— А й так, це моя! Де ти її взяв, діду?

Дід потроху до того врем’я оханувсь, питає:

— Чуєте, пане старшино, то ваша палиця? Возьміте, коли ваша!

Старшина бере.

— Ото, — каже дід, — добре! У нашому селі злодії обікрали церкву і ту палицю там покинули, забули. А люди дали мені її, щоб я ішов у світ. Хто буде казати, що то його палиця, той церкву обікрав.

Старшина туди — сюди... А робить нічого. Не те що палицю оддав, а ще й дідові платив, щоб не казав нікому.