Пан і опришок
Українська народна казка Гуцульщини

У мами була дівка і звелася ^*. І мама її нагнала. Поклала молодичка хатину на боці і з своїм малим сином живе. Хлопець підріс. Тяжко їм жилося, не було що їсти. Мама каже:

— Синочку, лишайся дома, а я йду десь до сусідів, аби найшла що їсти.

Мами не було дома, а хлопець у середу рано встав. А в середу був ярмарок у місті. Взяв він різьблену касетку ^* і взяв чотири гусі. І нічого в них уже більше нема. Втворив він браму і погнав ті гуси на ярмарок. І прийшов на ярмарок з тими гусьми й касеткою.

Та й прийшов на ярмарок пан, що мав велику мушію, з донькою. Донька каже:

— Тату, як мені ця касетка вдалася! Та й ці гуси мені вдалися. А пан дідич каже:

— Вдалося це тобі?

— Вдалося.

— То й бери собі цю касетку і ці гуси. Каже цей бідний хлопець:

— Платіть мені.

— За що тобі платити? — каже пан. — Раз це вдалося мої доньці, то це буде їй подарунок.

Хлопець каже:

— Я бідний, не маю що їсти, заплатіть мені. А пан хлопця по морді!

— Я так тобі заплачу, що ти на світі жити не будеш. Тоді хлопець сказав панови:

— Що ти не заплатив мені касетку та й гуси та ще й ударив мене, за це ти в моїх руках будеш!

І хлопець тікає. Пан крикнув:

— Ловіть його, най я його розстріляю! Але хлопець утік, пан не імив його.

Заходить пан у то село, відки хлопець. Спитався, де такий хлопець жиє, що взяв послідні гуси та й продав. І касетку. Люде сказали, що в тій і тій хатині. Пан прийшов та й каже мамі:

— Давай сюди хлопця, бо палю тобі хату, як не даєш.

— Я не знаю, де хлопець. Він не приходив додому.

І пан запалив їй хату і другій сусіді запалив. Збігся народ, більше не дав панови палити. А дві хаті згоріли. Бідна мама тяжко заплакала. І що вона зробить? Нічого. Пересиджує в сусіди.

А хлопець пішов у ліс, у пущі. Найшов у лісі ще двох хлопців. Питають ті хлопці в него:

— Що ти за оден?

— Я, — каже, — з того й того села. Пан дідич хотів мене застрілити, і я мусів тікати в ліс.

Кажуть ті хлопці:

— Та й ми такі. Ми будемо всі три товариші.

— Добре, хлопці, будемо всі разом у лісі жити.

Живуть собі хлопці в лісі, б’ють олені, серни і так живуть.

А дідич розписав листи і поприбивав до слупів: «Мені треба майстрів. Хочу будувати велику стайню». Хлопець прочитав того листа.

— Хлопці, — каже він, — пан шукає майстрів стайню класти. Ідім до него годитися, що він дає за стайню.

Приходять до пана всі три майстри, всі три хлопці.

— Вам, пане, тра майстрів?

— Треба.

— Що хочете будувати?

— Дуже велику стайню.

Питається хлопець, що в него пан забрав гуси:

— А де у вас дерево на цю стайню?

— У лісі на пні ще.

І згодилися, що майстри мають сами втяти ліс, попиляти і покласти стайню. Каже хлопець, що в него взяв пан гуси:

— Ідіть, пане, з нами в ліс, покажіть, які штуки рубати. Збирається пан, іде з майстрами.

— Оцю, майстри, рубайте смереку, оцю рубайте. А хлопець каже:

— Пане, ловіть смереку руками. Ми хочемо знати, які загрубі ^* рубати.

Пан імив за смереку, а хлопець, що гуси пан у него взяв, лиш за руки цап пана. Зв’язав хлопець йому колючим дротом руки та й каже:

— Здоров, пане!

А він був підмаскований, вуса мав. Здоймає він із себе ті вуса.

— Ти, пане, пізнаєш мене? Ти в мене взяв чотири гусі та й касетку. Та ще й ударив мене.

Пан як уздрів цего хлопця, рот отворив, очі вивалив, а говорити нічого не говорить.

— Пане, ти мене хотів застрілити? Ти мої мамі бідній хату спалив? І близькій сусіді спалив хату? То тепер буду будувати на тобі стайню.

Хлопець витесав буковий бучок ^* і пана по гузиці ^*. Але б’є! Так пана вибив, що пан став синій, вже нічого не говорить. Гузиця геть іспухла. І пішли собі три хлопці, а пан лишився, прив’язаний до смереки і тілько що живий.

Каже паня слугам:

— Скоро вечір, а пана нема. Ідіть дивіться, де пан. Впрягли слуги пару коней, приїхають у ліс — пан тілько що живий. Прив’язаний до смереки колючим дротом. Слуги пана розв’язали, поклали на бричку і повезли до двора. Вибігла паня й панова донька і зачали дуже плакати.

— Що з вами, тату, є? Хто вас так тяжко бив? Пан не говорить. Аж другої днини пан проговорив:

— Отак, донько, той хлопець мене тяженько побив, що ти взяла в него гуси.

Пан тяжко слабий. Паня пише картки і б’є їх на слупи. І там пише: «Щоби такий лікар найшовся, аби пана улікував, даю мішок золота або півмушії панської». А цей хлопець файно вбрався, замаскувався, сумочку в руки і йде до пана, та як лікар. Приходить у двір.

— Добрий день!

— Добрий день. Що ви за оден? — питається паня.

— Я лікар. Чув, що у вас пан тяжко слабий.

— Ой, пане лікарю! Тяжко пан слабий. Полікуйте мені пана, маєте мішок золота або півмушії панської.

— В котрім покою пан? Ведіть мене до пана. Привела його паня до пана.

— Чоловіче, привела тобі лікаря. «Лікар» розкриває сумку, витягає слухавки.

— Ви, паня, виходіть відци.

Паня вийшла, він двері замкнув, аби ніхто не заважав, бо лікар бадає пана. Питає «лікар»:

— На що ви, пане, слабий?

— А мене, — каже, — побив якийсь опришок. Але, може, я ще видужаю. Я його застрілю.

— А за що вас бив той опришок?

— Що моя донька взяла в него гуси запусто. І я ще того опришка вибив.

Опришок розмаскувався.

— Пізнаєш мене, пане? Я той самий, що ти взяв у мене гуси. Пан як уздрів його, то лиш очі завернув.

— Отепер, пане, я тебе вилікую.

Штрик він панови коліньми на груди і зачав пана мняцкати. У пана диху вже нема. Розправився з паном, втворив двері і пішов. Та й виходячи сказав пані:

— Аби ви дві годині до пана не йшли, бо пан спить, панови легше.

І пішов собі хлопець в ліс до товаришів. Товариші питають:

— Убив пана чи ні?

— Ні ще. Най ще пан до якогось часу живе. Най відпокутує гріх за мене.

В дві годині паня йде до пана. Входить, пан тілько що дише. Каже паня панови:

— Легше тобі?

Пан махнув рукою, що треба вмирати. Паня в плач. Надбігла їхня донька.

— Що є, тату, з вами?

— Той опришок уже добиває мене, — потиху говорить пан.

Нічого пан не зробить. Прийшли лікарі і пана підлікували. Зачав пан ходити, вже панови легше. Віддається в пана ця дівчина. Пан робить весілля, запросив на весілля триста хат. І запросив шандарів. Цілу ніч весілля набувалося. Рано хотять молоді до шлюбу йти. Розклав пан шандарі, щоб не перейшов той опришок, як будуть іти до шлюбу. І пан іде з ними. Сіли молоді з паном на бричку і їдуть шлюб брати. На повороті показався оден опришок.

— Ловіть його, шандарі! Аби зловили живцем. А як ні, то стріляйте. Аби я на нім потішився.

Усі шандарі і молодий з молодою побігли ловити опришка. Пана лишили на бричці самого. А хлопчина, що пан гуси в него забрав, сховався під берег. Та вискочив він, та пана з брички, верг його до дороги і вихопився панови на груди. Поломив панови ребра, і пан загинув у його руках. А хлопець утік у ліс. І той другий, що за ним погналися, теж утік. Вертаються молоді, шандарі й люди весільні — пан лежить на дорозі вбитий. Донька набігла і крикнула:

— Опришок убив мені тата!

Пана на бричку і вертають додому, уже до шлюбу не йдуть. Весільні думають, що вони йдуть від шлюбу, і з музикою їх стрічають. А тут плачі.

— Убив опришок пана! Той, що я взяла гуси.

Весілля розійшлося, роблять панови похорон. Похоронили пана, та й тоді закінчили весілля.

А в рік вертається цей хлопець у село, де жив. Його не пізнали, що він за оден. Він поклав собі хату, вженився, і мама з ним доживала. Хлопець зостався живий і дужий. А пан пішов із світу. За те, що грабував, що попало, у бідних людей. Котрий не поправді жиє, то багато не жиє. І байка закінчилася, най цей хлопець много літ жиє.