Парубок і вовк
Українська народна казка про тварин

Поїхав раз парубок до лісу пасти коні. Сів він собі під дуба, закурив люльку та й дивиться — суне вовк просто на него. «Го, го, буде біда», — шепнув собі парубок. А вовк прискочив до него та й каже: «Слухай, чоловіче, я тебе з’їм!..» Парубок почухрався в голову і каже вовкові: «А як же ти мене будеш їсти, коли я ще не умивався нині?» — «Ну, коли так, — мовить вовк, — то бігай от близенько на долинку до керниці, умийся хорошенько та й приходи борзо назад, бо я дуже голоден».

Побіг парубок на долину (буцім вмиватися), виймив ножик, нарізав кілька грабових біяків, застромив їх за черес і вернув до вовка та й каже: «Біда, бачиш, умитися умив, а утертись не маю в що, бо ж прецінь неутертого не схочеш їсти». — «Но, то обітрися в мій хвіст», — сказало погане вовчище і обернулося — вибачте — хвостом до парубка. Той, бачите, бере за хвіст — буцім-то утиратися — навиває го добре на ліву руку, а в праву як хватить один біяк за другим, як зачне вовка вздовж молотити, як зачне бити, як зачне прати... А вовк як ся шарпнув, то аж хвіст парубкові в руках лишив, а сам драла в ноги, що міг лише вирвати!..

Ледве парубок хвіст кинув та й трохи висапався. Аж тут летить ціла череда вовків до него, а куций напереді!.. Парубок видить, що не жарт, видрапався борзенько на дуба, а вовки — було їх з тридцять — обступили дуб та й рада в раду, кажуть куцому: «Лягай, чуєш, наспід, ми один на другого, дістанем парубка та й розідрем го в кусники».

Лягає куций на землю, другий вовк на него, третій на другого і так все вище і вище, аж уже туй-туй коло парубка! Той як не крикне: «Почкай, куций котюго! Урвав я тобі уже хвіст, але як тя ще раз зловлю, то урву тобі голову!..»

Куций перепудився, порухався сильно насподі, а вовки, що були на нім, грим один за другим на землю, потовклися, розлютились дуже на куцого і роздерли го в кусники, а сами розбіглися в ліс.