Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Передача на той світ
Українська народна казка Буковини

Колись були прошаки. І був їден бідний старець: ходив по селах, щоб хтось щось дав. Заходить він до їдної пані. Відкриває двері, простягає руку. — Пані, дайте що-небудь. Паня його питає:

— Звідки ви?

Йому встидно було казати, звідки він, та й каже їй:

— Я ізо всього світу.

А пані причулося, що він з того світу.

— Слухайте, хазяїне, ви з того світу? Я вас прошу, скажіть мені, як там живе моя мама? Вже три роки, як вона померла.

Чоловік їй відповідає:

— Пані, така вона бідна, така обдерта, що майже гола ходить. Паня його просить:

— Слухайте, я вам дам передачу маленьку. Прошак був не дурний, здогадався, що воно є, і питає:

— Де ваш чоловік? Пані каже:

— Він купець, має коні, має бричку, поїхав по селах збирати свині. А старець боявся, що приїде хазяїн і ніякої «передачі» не дасть.

— Пані, давайте, що маєте давати, бо я буду йти.

Паня нагодувала його добре, дала йому хліба й до хліба. Та й дає «мамі». Дає пальто, дає плаття. А старець їй:

— Пані, ви давайте гроші, бо там є де купити, лиш грошей нема. Паня дала йому ще й грошей, спакувала то все. Прошак уже хоче йти, а паня йому каже:

— Хазяїне, скажіть, будь ласка, чи не бачили ви там мого тата? То не мій тато, а чоловіків. Вже десять літ, як вігі помер. Як він живе на тому світі?

— Дуже бідно. Обірваний такий. Він у пеклі робить, тачкою смолу возить.

— Я вас буду просити, може, ви щось і для него візьмете? Як там з одежею?

А старець їй:

— Одежа є там, все є, через дорогу склеп. Лиш грошей там нема. Як ваша ласка, то дайте пальто, костюм, а решту — гроші.

Паня дає все. Та ще й жменю золота дає. І просить:

— Я вас просю, не затримуйте це все, скоро передайте. Він їй:

— Я навіть додому не буду заходити, мені по дорозі, зразу це все й віддам.

Випроводжає його паня:

— Щасливої вам дороги. Передайте привіт мамі, татови. Прошак вийшов і поспішає, щоби пан не догонив. Пан приїжджає додому, паня на воротах. Така весела.

— Слухай, Петю, у нас був пан з того світу. Пан каже:

— Що ти, дурна чи сумашечча? Хто приходить з того світу? Паня йому:

— Їй-богу був. Я передала мамі пальто й плаття. І татови костюм і пальто. І гроші передала, і жменю золота.

Як учув хазяїн за золото, то аж почорнів. Не заїжджає навіть у ворота, а розвертає коні з бричкою і пускається доганяти прошака, щоби то все відобрати. А прошак, доходя недалеко лісу, оглядається назад і бачить коні з бричкою. Скоро шукає добрий кущ, ховає мішок з одежею і гроші під кущ, а сам вертається трохи назад. Вибрав такий собі середній дуб, хапає того дуба і тримає.

Зближається купець.

— Добрий день, вуйку!

— Доброго здоровля!

— Ви не бачили, тут не йшов чоловік із клунком?

— Бачив.

— Я вас просю, допоможіть його догнати.

— Давайте сто рублів, то дожену.

Той дає йому сто рублів, а прошак каже:

— Пане, тримайте цей дуб, бо як він упаде, то світ ся западе.

— Я буду тримати, — каже пан. — Просю, скоріше доганяйте. Пан ловить дуба і тримає. А прошак каже:

— Міцно, міцно тримайте.

Та й бере коні з бричкою, підводить до того куща, кладе в бричку свій клунок з «передачею», золото, гроші, сідає на бричку і спокійно їде додому.

А той тримає дуба й тримає. Дивиться — вже вечір. Пан вовків боїться і боїться дуба пустити, бо як дуб упаде, то світ ся западе. Уже зовсім стемніло. Пан легенько пускає дуба, відходить від нього — дуб не паде. Він драла додому. Прибігає, а жінка на воротях.

— Що, Петю, догнав? А пан їй:

— Догнав. Але що ти дала мому татови і своїй мамі? Пальта, костюми, плаття. А я дав свому покійному татови сто рублів і коні з бричкою, бо він любив їхати. Хай там їде.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Нелипівці, Кельменецького району, Чернівецької області 18 листопада 1979 року Сікорський Олексій Васильович (1909)

Передача на той світ
Українська народна казка Гуцульщини

Мав ґазда на продаж три корові. Сам ішов на роботу і сказав жінці:

— Як прийде купець, то продай ці корови. Але за менше не дай, як по сотні за одну штуку. Пішов чоловік, а прийшов купець. І питає:

— Чи є у вас корови на продаж?

— Є.

— Покажіть.

Вона показала, а купець питає:

— Що ці корови будуть вартувати?

— Чоловік сказав узяти за них по дві сотки. Каже купець:

— Я не взяв з собою гроші. Я зараз беру дві корові, а одну на заставу лишаю. Як принесу гроші, то моя корова, а як не принесу — ваша корова.

Та й забрав той купець дві корові. Прийшов чоловік додому й питається:

— Ти продала корови?

— Продала.

— Кілко взяла?

— Та як ти казав.

— А де гроші?

— Він дві корові взяв, а одну лишив на заставу. І сказав, що як принесе гроші, то озме корову, а як не принесе, то корова буде наша.

Чоловік каже:

— Жінко, я би тебе вбив за це. Але не буду цего робити. Піду в світ і пошукаю дурніших від тебе. Знайду — твоє щастя, не знайду — горе твоє, бо як не знайду дурніших від тебе, то вже до тебе не вернуся.

І пішов чоловік.

їде він дорогою, дивиться, баба сидить у фосі і рахує гроші. Питається баба чоловіка:

— Відки ви?

— Я впав з неба.

— А Господи! Чоловік мій умер. Він має бути на небі. Такий і такий. Ви знаєте його?

— Знаю.

— Як він там перебуває?

— Він такий обдертий, нужний. Пасе Божі вівці.

— Як би я передала йому одежину?

— Одежу там не приймають. Хіба гроші.

— Я продала два воли. Якраз маю гроші і дам вам.

Той взяв у неї гроші й подався. А баба пішла додому. Мала та баба одного сина. Питається син:

— Продали-сте воли?

— Продала.

— А де гроші?

— Передала татови.

— Через кого передали-сте?

— Я здибала одного чоловіка, що впав з неба. Він знає нашого тата. Тато такий обдертий і пасе Божі вівці.

— Я би хотів з тим чоловіком поговорити.

— То сідай на коня і їдь за ним.

їде він, находить того чоловіка. Той сидить і рахує гроші.

— Ви бачили того чоловіка, що впав з неба?

— Бачив.

— Куди він пішов?

— За ту гору.

— Знаєте що? Озміть мого коня і доженіть його, аби я з ним поговорив.

Той сів на коня й поїхав. А син ждав, ждав — нема. І пішов додому.

— Був-ес з батьком? — питається мама.

— Я найшов такого, що знає чоловіка, який з неба впав. Він сказав, що той чоловік пішов за гору. Я дав йому коня, щоб догнав того чоловіка. Та й ні того чоловіка, та й ні коня.

— Нічого, синку, видко, що той взяв коня татови, аби тато мав чим їхати, як буде пасти вівці.

А чоловік, що взяв коня, приїхав додому та й каже:

— Жінко, маєш щастя, що я найшов дурніших від тебе. Маєш гроші і коника. І я буду жити з тобою.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області 19 серпня 1984 року Борчук Микола Тимофійович (1908 року народження)