Пес, кіт, когут, качур і вовк
Українська народна казка про тварин

Наскучилося псові, котові, когутові і качурові служити у господаря та й зібралися і пішли на вандрівку, куди очі несуть. Ідуть, ідуть цілий день божий, аж під вечір приходять до великого лісу. Когут каже: «Мені уже ся спати хоче, ставаймо на ніч». — «Добре, — каже пес, — але шукаймо якої хати або буди в лісі, бо я, знаєте, звик коло хати або в буді спати». — «Я звик на припічку або в попелі спати, отже і мені треба хати», — каже кіт. «Мені тра бантів», — говорить когут. «А мені в кутику в хаті або в сінях клапоть соломи або листя», — мовить качур. «Добре, — заворкотів пес, — ходім дальше».

Ідуть знов лісом дальше; ідуть та й дивляться — стоїть якась хатинка в долинці. Доходять. Пес заглянув в середину, обнюхав все і каже: «Пуста! Ставаймо на нічліг». Входять, оглядають кождий кутик. Пес ляг за дверьми в сінях, кіт на припічку в попіл, качур присів в кутику в хаті на жмені соломи, а когут вилетів на банти. Сплять собі, сплять; аж опівночі когут: «Кукуріку!..» Запіяв, аж всі побудилися.

Вовк-котюга зачув голос когута та й погадав собі: «Добре, єсть когутик в хаті побережника; пойду, зловлю і буду мати файне снідання». Іде вовк тихенько, заглядає до сіней — не видить нікого. Входить в хату та й нюх-нюх поганим носом по припічку. А кіт гиць вовкові в очі та й пазурами драпає, та й плює, та й зубами кусає, та й харкотить. А пес ззаду хап за хвіст та й циприть щосили. А качур, перепудившись, бігає по хаті та й іно кричить: «Так, так, так, так! Так, так, так, так!» А когут на бантах верещить: «Кудкудак, кудкудак, кудкудак!»

Вовчище вирвалося гей скажене та й драла в ноги аж до своїх! Прибіг і ледве дихає зо страху, а другі вовки питаються: «А що тобі сталося, куме?» Він каже: «Отто ми дали, дали, поки життя мого — не забуду. Хотіло ми ся когута зловити, та мало життя не загубив». — «Та як?» — питаються вовки. «Та, — каже, — як ми щось скочило в очі, як зачне плювати, драпати, кусати, а друге щось страшне як зачне мя торгати зубами за хвіст і криже, а третій — якийсь, бачите, старший — все іно бігав по хаті та й хвалив їх: «Так, так, так!» А четвертий найстарший сидів на вишці і горлав щосили: «А подай-но го сюда, сюда, сюда!» Ай, ай, якби мя були ще до тамтого подали, то уже було б по мені!.. Ох, падоньку мій, як же болять крижі, хвіст, очі і писок!..»

Так-то научили вовка розуму пес, кіт, когут і качур!