Питух і пан
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі пан, і поїхав він у гості. Приїжджає в одне село. А там живе дід, шо у нього золоті жорна. Ті жорна мелють не муку, а зразу всяку їду. Ото пан попросився ночувати. Як лягли спать, пан устав, схватив ті жорна і ходу з двору. Привіз до себе в дворець. Та і їсть калачі.

А бідний дід устав утром, а жорна пропали. Став він плакать. А в діда був питух золотий, то він йому каже:

— Не плач, діду, принесу я тобі назад жорна.

Та й полетів. От прилітає він до панського двору, вилетів на забор та й кричить:

— Кукуріку! Оддай, пане, жорна!

Почув те пан та й каже своїм слугам:

— Киньте його в колодязь!

Кинули питуха слуги в колодязь, а він там каже тихенько:

— Пий, перо, воду. Пий, перо, воду.

Перо всю воду й випило. Вилетів питух оп’ять на забор та й кричить:

— Кукуріку! Оддай, пане, жорна!

А пан каже слугам:

— Киньте його у піч!

Кинули слуги питуха у піч, а питух каже:

— Лий, перо, воду, Лий, перо, воду.

Вилило всю воду перо і потушило в печі огонь. Вилетів питух на забор та й знов кричить:

— Кукуріку! Оддай, пане, жорна!

Пан злякався, та й каже:

— Одрубайте йому голову.

Винесли слуги сокиру, а питух підлетів, ухватив ту сокиру і поніс її прямо в дім до пана:

— Кукуріку! Оддай, пане, жорна!

Пан тоді злякався і жорна оддав, бо думав, шо йому питух голову одрубає. Прилетів питух додому із жорнами. Дід радий. Стали вони тоді молоть собі та жить — поживать, добра наживать.