Плаксуня
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі чоловік і жінка. Так трапилося, що чоловік помер, а жінку запросили на весілля в інше село. Вирішила вона найняти плаксуню ( так було заведено в деяких селах, що плаксуня оплакує того, хто вмер). А сама збирається на весілля. А бабуся плаче та й приказує:

— Ой, тужу я, тужу по чужому мужу та не знаю, як його звати-и-и!

А жінка забула, що то похорон та за весільним порядком:

Дорош, бабо, Дорош

Випроводжай, хорош

За це тобі, бабка

Солі солянка!

Круп череп’янка

І павісмо конопель

І мені все равно

Бо люди вже узнали давно

Що ти чужа плачеш!

Та й пішла на весілля, а плаксуня залишилась коло покійника.