По правді живи і по правді кажи
Українська народна казка Гуцульщини

Був пан та й паня. Мали вони великі мушії, мали ґрунти, худобу і склепи. На ґрунтах робили слуги, а для склепів пан наймив жида. Одного разу став пан із жидом говорити. А жид каже, що він би був годен паню змудрувати.

— Ні, це ніхто не годен зробити, — каже пан.

— А я годен.

— Якщо ти її змудруєш, то я залишу свій дім, свої мушії й склепи, і все буде твоє. А ми підемо геть і лиш наберемо собі грошей, скілько зможемо нести.

Жид недовго думав, поклав свою маму у паку ^* і поставив під ліжко в тій кімнаті, де паня любила митися. Паня милася, поклала золоті перстені на ліжко, а жидова мати забрала ті перстені в свою паку. Та й подивилася, які в пані знаки на тілі.

Паня помилася, тих перстенів не знайшла та й натягла другі. І зібралася паня, і пішла з тої кімнати, а жид увійшов, забрав паку з бабою і поніс собі додому. І жидова мама розказала, які знаки має на тілі паня — три бородавки нижче пупа. І подала вона синови три панські перстені.

За три дні жид каже панови, що його паню змудрував. Пан сказав:

— Не може того бути, щоби моя паня пристала на таке з тобою. Чим ти це доведеш?

Тоді жид витягає золоті перстені і показує панови. І каже:

— У неї на тілі нижче пупа три бородавки. Відки я мав це знати, якби я з нею не був?

Пан йому повірив і роззлостився. Прийшов додому і сказав:

— Жінко, збирайся, бо ми розходимося навік. Беремо грошей, кілько можемо, і лишаємо все наше добро жидови.

А вона сказала:

— Дорогий мій мужу, скажи, чого ми розходимося.

— Не скажу. Ідім набирати грошей, бо розходимось. Прийшли й набрали грошей, скілько збізували. Пан собі, а паня собі. І лишили все своє добро, і розійшлися. За таку дурницю, що пан не сказав пані правду.

Приходять вони на дві дорозі. Одна дорога направо, а друга наліво. Та й сказала вона йому:

— Я по правді з тобою жила і йду направо. А ти, як не кажеш, за що ми розходимося, іди, куди тобі бог помагає.

І вона пішла. А він зажурився та й ліг відпочити, а торбу з грішми поклав під голову. І заснув, а пастухи прийшли та й торбу з грішми з-під голови витягли. Чоловік прошумався — ні жінки, ні грошей, нічого нема.

А паня обстриглася, купила воєнний мундур і стала офіцером, бо мала великі школи і великі гроші. Була офіцером, мала під собою багато війська, і ніхто не знав, що вона жінка.

Через багато років закортіло їй вернутися у свій рідний край, де вона колись жила. Приїхає вона з тим своїм військом у своє місто і все дивиться, чи не здибала б де того свого чоловіка. їхає вона конем, а він продає горщята. Бідний, старенький. Вона пізнає його. А в її чоловіка був знак на шиї. Вона хотіла таки додивитися, чи то таки її чоловік.

— Дайте мені то го́рщя, — сказала вона.

Він нагнувся, і вона побачила той знак. Це був її чоловік. Він дав їй горщя, а вона дала йому повне горщя грошей. Та й поїхала назад до свойого войська. Та й сказала своїм воякам:

— Ідіть і побийте тому дідови всі горщята, аби він прийшов до мене скаргувати.

Військо пішло, горщята побило, а він прийшов до неї та й каже:

— Ви дали повне горщя грошей, але ваше військо всі горщята побило.

А вона сказала:

— Нічого, не журіться, будете жити коло мене. Будете в мене за пуцаря ^*.

І повела вона своє військо до жидового склепу, аби замовити там на все військо обід. І сказала вона війську, щоби всі пили до жида, аби він упився. І всі би свідомі були, що він казатиме.

Військо все поїло, і всі до жида пили. Жид підпив, і вона стала питати його:

— Скажіть мені, чи ви тут робітник, чи це ваші склепи.

— Мої склепи.

— А відки ви маєте такі склепи великі? А жид підпив та й каже:

— Пан казав, що я не змудрую його паню. А якщо змудрую, то заберу всю його мушію, всю худобу і ці склепи...

І жид розповів, як він зробив і як забрав усе панове добро. Тоді вона сказала:

— Ви чуєте, хлопці, що цей жид говорить? Та й ти, дорогий мій мужу. Я не чоловік, я — твоя жінка. Я по правді жила і чесно життя своє прожила. Ти пізнаєш мене?

Жид засторопів так, що й з місця не кинувся. І вигнали його з того всього хазяйства і з тих склепів.

Та й через неправду всі молоді літа пройшли панови марно. А на старість вони з жінкою файно ґаздували.

Треба завжди по правді жити і по правді казати.