Подарунки Вітра
Українська народна казка Буковини

Були дід і баба, і дуже бідно вони жили. Свариться баба з Дідом:

— Відколи я віддалася за тебе, то все бідуєм і бідуєм. І все через тебе.

Мав дід трохи грошей і взяв собі за ті гроші гектар поля на рік. Та й посіяв на тім полі пшеницю. Ходить дід у поле, дивиться — файна пшениця росте. Каже дід бабі:

— Добре нам тепер буде, будем мати свій хліб.

Прийшов він раз на поле, подивився — пшеницю вже можна жати. Нагострив дід серпи — завтра підуть з бабою жати. А вночі звіялася буря з градом, і град дуже побив дідови всю пшеницю. Приходи він з поля і каже:

— Бабо, побив град нашу пшеницю.

А баба ще сильніше почала сваритися з дідом:

— Треба було жати вчора, треба було позавчора!

Набридло дідови те діло, кинув він бабу і пішов. Ішов, скілко йшов, та й зайшов у ліс. І побачив у лісі хату. Заходи у ту хату, а там баба. Привитався, а баба й питає його:

— Куди, чоловіче добрий, ідеш?

А він каже, що баба свариться з ним за пшеницю.

— Виросла нам файна пшениця, а вночі звіялася буря з градом і побила всю.

— І в людей побив град?

— Нє, лиш мій гектар побив, — каже дід. Баба йому:

— Мої сини — вітри. Котрийсь із них це діло зробив. Прийдуть додому, спитаю їх.

Приходи старший син, баба питає його, а він каже:

— Нє, я в тій стороні не був.

Приходи другий син, питає баба і його, а він тоже каже, що не був у тій стороні. Приходи третій син. Стара спитала його, а він засміявся та й каже:

— Правильно, я зробив це діло. Але тобі, діду, поможу. На тобі оцю скатерку. Як простелиш її, то що схочеш — буде тобі їсти й пити всього доволі.

Дід узяв скатерку і пішов.

За день додому не дійшов. Прийшлося йому ночувати в корчмаря. А корчмар каже йому:

— Діду, це корчма, тут все дають лиш за гроші. Це не то що у вуйка якогось ночувати і повечеряти без грошей.

— Мені не треба нічого, у мене все є, — каже дід.

Бере застелює стіл скатеркою, і з’явилося на тій скатерці їсти й пити, що хочеш. Сів з дідом і корчмар, сіла корчмарева жінка. Наїлися, напилися. А корчмар усе старався напоїти діда. Напився дід добре і лягає спати. Корчмар ту скатерку ховає, а другу таку кладе на стіл. Устав дід рано, взяв зі стола скатерку і пішов додому.

Баба побачила діда і знов свариться з ним. А дід їй каже:

— Мовчи, бабо, тепер ми заживем.

І простелив скатерку. А на скатерці нема нічого. Баба ще більше свариться з дідом:

— То ти ще обманюєш мене?!

Думає дід: «Що ж це зробилося зі скатеркою? То, мабуть, Вітер обдурив мене». І пішов дід знов до Вітра. А Вітер каже:

— Добре, на тобі гаманець і будеш мати грошей, скілко треба. Лиш спорожниш, а він знов повний.

Взяв дід того гаманця і пішов додому. Але за день не міг зайти додому і знов зайшов до того корчмаря. Корчмар зустрів його, як старого знайомого. Поклали діда за стіл, сіли, п’ють, їдять. А корчмар до діда:

— Покажіть, діду, ще якісь чудеса. Що у вас цікавого є?

А дід виймає гаманець і показує корчмареви. Спорожнив гаманець на стіл — купа золота! Поклав у кишеню, витягає назад, спорожняє — знов купа золота!

Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягає гаманець з дідової кишені, а в кишеню дідови кладе інший гаманець. Встав дід рано і пішов додому. Жінка знов свариться з дідом:

— Ти знов прийшов?!

Та сяк, та так на діда. А дід їй:

— Стань, бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерти. Витягає дід гаманець, витрушує на стіл — нічого нема. А баба ще гірше свариться:

— Другий раз мене обманюєш!

Виходи дід з хати і знов йде до Вітра. Приходи і каже Вітрови:

— Не слухається мене гаманець, нема в нім більше грошей.

А Вітер все знає, що дід роби, лиш не каже нічого. Посміхнувся Вітер і дає дідови сумку. Та й каже:

— Як захочеш бачити, що в сумці є, відкрий її і крикни: «Два з сумки!» А як не схочеш більше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» — і закрий сумку назад.

Вийшов дід і йде додому. І захтілося йому бачити, що є в сумці. Відкрив сумку та й каже:

— Два з сумки!

Як вийшли два з сумки, як узяли діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав.

— Два в сумку! — крикнув він, і тих два лишили його та й пішли в сумку.

Дід закрив сумку і пішов далі.

Приходи він знов до корчмаря. Той зрадів, як забачив його.

— О, старий знайомий прийшов.

Та кладе діда за стіл. Наїлися, напилися добре. А корчмар і каже:

— Ану, діду, що за чудеса в тебе є? Показуй.

А дід думає: «Я зараз тобі покажу». Та відкрив сумку.

— Ану, два з сумки!

Як вийшли два з сумки, як зловили корчмаря бити, то б’ють до смерти! Корчмар проси діда:

— Бери, діду, що хочеш, тілко лиши мене живого. А дід каже:

— Дай мою скатерку і гаманець, тоді лишу. Корчмар кричить жінці:

— Давай дідови скатерку і гаманець і най він іде з богом! Винесла вона, бере дід скатерку й гаманець.

— Два в сумку! — крикнув він, закрив сумку, почепив її на плечі і пішов.

Приходи дід додому, а баба знов з дідом свариться. Дід думає: «За те, бабо, що ти зо мною стілко сваришся, намну я тобі зараз боки». Відкрив дід сумку і крикнув:

— Два з сумки!

Як вийшли два з сумки, як зачали бабу бити! Б’ють, а баба кричить. Побачив дід, що доста вже бабі, і крикнув:

— Два в сумку!

І закрив сумку. Бере скатерку, застеляє стіл. А на столі — що лиш на світі буває, їж і пий. Сіли дід з бабою за стіл, наїлися, напилися, що хтіли.

А дід був дуже добрий чоловік. Каже бабі:

— Бабо, іди попроси до нас у гості сусідів.

Напросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, що хтіли й скілко хтіли.

І часто дід просив до себе сусідів. Просив, поки дочувся пан, що в діда такі чудеса є: скатерка, що їж і пий, скілко хочеш, і гаманець, що ніколи його до кінця не спорожниш. Приїхав пан бричкою до діда, зайшов до хати і каже дідови:

— Здрастуй, дєдушка!

— Здрастуйте.

— Я чув, що в тебе, дєдушка, чудесна скатерка є, що простелиш її — і їж, і пий, скілко хочеш.

— Є, — каже дід.

Та як простелив скатерку, дак пан зроду не бачив напитків таких і закусок, як з’явилися на скатерці. Сів пан з дідом і з бабою за стіл, наївся, напився, скілко хтів, а потому й питає діда:

— А де ж твій чудесний гаманець?

Показує дід і гаманець. А пан подивився і каже:

— Цю скатерку і цей гаманець замотай у бумагу і винеси мені в бричку. Та поклади під сидіння.

Дід став просити пана:

— Я старий, баба стара. Як же ми будем жити?

Дак пан не хоче й слухати. Побачив дід, що по-доброму нічого не може зробити, та й признається:

— У мене ще їдна річ є. Відкрив дід сумку і крикнув:

— Два з сумки! Рахуйте панови кости!

Як вийшли два з сумки, як узяли пана в роботу! Пан кричить не своїм голосом:

— Мені не треба нічого! Лиши мене тілко живого!

А дід мовчить, най пана ще помолотять. А тоді крикнув:

— Два в сумку!

І закрив сумку. Пан поїхав, а дід з бабою лишилися. І мали з чого жити, поки не вмерли. І їв дід, і пив, і сусідів годував та напував. І більше баба з ним не сварилася.

Подарунки Вітра
Українська народна казка Буковини

Були дід і баба, і дуже вони бідно жили. Свариться баба з дідом: «Відколи я віддалася за тебе, то все бідуєм і бідуєм. І все через тебе».

Мав дід трохи грошей, і взяв він собі за ті гроші гектар поля на рік. І посіяв на тім полі пшеницю.

Ходить дід у поле, дивиться — файна пшениця росте. Каже дід бабі: «Добре нам тепер буде, будемо мати свій хліб». Прийшов він раз на поле, подивився — пшеницю вже можна жати. Нагострив дід серпи, завтра підуть з бабою жати. А вночі звіялася буря з градом, і град побив дідові всю пшеницю. Приходить дід з поля і каже:

— Бабо, побив град нашу пшеницю. А баба ще гірше свариться з дідом:

— Треба було жати вчора, треба було позавчора! Набридло це дідові, покинув він бабу й пішов.

Ішов, скільки йшов, і зайшов у ліс. І забачив у лісі хатку. Заходить у хатку, а там якась баба. Привітався він, а баба й питає:

— Куди, чоловіче добрий, ідеш?

А він і розказує, що баба свариться з ним за пшеницю!

— Виросла нам файна пшениця, а вночі звіялася буря з градом і побила всю.

— І в людей побив град?

— Ні, лиш мій гектар побив. Баба й каже:

— Мої сини — Вітри. Котрийсь із них зробив це. Прийдуть додому, спитаю їх.

Приходить старший син, баба питає його, а він каже?

— Ні, я в тій стороні не був.

Приходить другий син, питає стара і його. І другий каже, що не був у тій стороні. Приходить третій. Мати спитала його, а він засміявся та й каже:

— Так, це я зробив. Але я тобі, діду, допоможу. На оцю скатерку. Як простелиш її, то що схочеш тобі буде. І їсти, і пити — всього доволі.

Дід узяв скатерку й пішов.

За день він додому не дійшов. Довелося ночувати у корчмі. А корчмар каже йому:

— Діду, це корчма, тут усе дають лиш за гроші. Це не те, що у вуйка якогось переночувати і повечеряти задурно.

— Мені нічого не треба, у мене все є, — каже дід. Та бере застеляє стіл скатеркою, і з’явилося на тій скатерці їсти й пити, що хочеш. Сів із дідом і корчмар за стіл, сіла й корчмарева жінка. Наїлися, напилися. А корчмар усе старається напоїти діда.

Напився дід і лягає спати. А корчмар зняв чарівну скатерку зі столу, заховав її, а на стіл поклав іншу. Устав дід рано, взяв скатерку і пішов додому.

Баба забачила діда і знов свариться з ним. А дід їй каже:

— Мовчи, бабо, тепер ми заживем.

І простелив дід скатерку. А на скатерці нічого нема. Баба ще гірше свариться:

— То ти ще й обманюєш мене?!

Думає дід: «Що ж це зробилося зі скатеркою? То, мабуть, Вітер обдурив мене». І пішов дід знову до Вітра. А Вітер каже:

— Діду, як загубив мою скатерку, то дам тобі гаманець. Будеш мати з нього грошей стільки, скільки схочеш. Лиш спорожниш його, а він уже знов повний.

Дід узяв того гаманця і пішов додому.

За день дід не міг дійти додому і знов зайшов до корчмаря. Той зустрів його як старого знайомого. Посадив діда за стіл, п’ють, їдять. Корчмар і запитує:

— Покажіть, діду, ще якісь чудеса. Що у вас є цікавого?

А дід виймає гаманець і показує корчмареві. Спорожнив гаманець на стіл — купа золота! Поклав гаманець у кишеню, тоді витягає, спорожняє — знов купа золота.

Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягнув із дідової кишені гаманець, а в кишеню поклав інший.

Встав дід рано і пішов додому. А жінка знов свариться з дідом. Дід і каже:

— Стань, бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерті.

Витягає дід гаманець, витрушує на стіл — нічого нема. А баба ще гірше свариться.

— Другий раз мене обманюєш!

Іде дід знову до Вітра. І скаржиться:

— Не слухається мене гаманець, нема в нім більше грошей.

А Вітер знає, що робиться, лиш не каже дідові нічого. Усміхнувся він і сказав:

— Даю тобі, діду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в ній є, то відкрий її і крикни: «Два з сумки!» А як не захочеш більше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» — і закрий сумку.

Вийшов дід і йде додому. І захотілося йому бачити, що є в сумці. Відкрив він сумку і каже: «Два з сумки!» Як вийшли два з сумки, як зачали діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав. «Два в сумку!» — крикнув він, і тих два лишили його і пішли в сумку. Дід закрив сумку і пішов далі. І прийшов знов до того корчмаря. Зрадів корчмар. «О, старий знайомий прийшов!» Та садить діда за стіл. Наїлися, напилися. А корчмар запитує:

— Ану, діду, що за чудеса в тебе є? Показуй. Дід і каже:

— Два з сумки!

Як вийшли два з сумки! Як зачали корчмаря бити, як зачали молотити! Б’ють до смерті. Корчмар кричить:

— Жінко, віддай дідові його скатерку й гаманець, най він мене лишить живого!

Узяв дід скатерку й гаманець.

— Два в сумку! — крикнув він, закрив сумку й пішов.

Приходить дід додому, а баба знов свариться. Дід думає: «За те, бабо, що ти зі мною стільки сваришся, провчу тебе». Та відкрив сумку.

— Два з сумки!

Як вийшли два з сумки, як зловили бабу! Б’ють, аж порох летить! Побачив дід, що вже досить бабі, і крикнув:

— Два в сумку!

Та бере скатерку, застеляє стіл. І на столі, що лиш на світі буває, — їж і пий. Сіли вони з бабою за стіл. Дід був дуже хороший чоловік. Каже він бабі:

— Бабо, іди попроси до нас у гості сусідів. Напросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, скільки хотіли й чого хотіли.

І дочувся пан, що в діда є такі чудеса: скатерка й гаманець. Приїхав він бричкою до діда, зайшов до хати.

— Здрастуй, діду!

— Здрастуйте.

— Чув я, що в тебе, діду, чудесна скатерка є.

— Еге, — каже дід, — є.

Простелив дід скатерку. Пан зроду не бачив таких напитків і наїдків. Сів пан з дідом і бабою за стіл, наївся, напився, чого тільки хотів, а потому й питає діда:

— Де ж твій чудесний гаманець?

Показує дід і гаманець. А пан подивився та й каже дідові:

— Цю скатерку й цей гаманець загорни в папір, віднеси в мою бричку і поклади під сидіння.

Дід почав просити пана:

— Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не беріть, прошу вас.

А пан не хоче й слухати. Забачив дід, що не впросить, та й каже:

— У мене ще одна цікава річ є. Та відкрив сумку і крикнув:

— Два з сумки! Рахуйте панові кості!

Як вискочили два з сумки, як узяли пана в роботу! Пан кричить не своїм голосом:

— Не треба мені нічого! Лиши мене тільки живого!

А дід мовчить, най пана ще помолотять. А тоді крикнув:

Два в сумку! І закрив сумку.

Поїхав пан, а дід з бабою лишилися. І мали вони чим жити, поки не вмерли. І самі їли-пили і сусідів годували. І більше баба з дідом не сварилася.