Подвиг юнака
Українська народна казка Чернігівщини

Колись давно на горі жив страшний змій. І ніхто не смів підходити навіть близько до нього, ніхто його не бачив. Часто озивався він гучним ревінням.

Йшли роки. Одного разу знову заревіло страховисько. Над горою задиміло і запахло смаленим, земля почала дрижати і почувся нечуваний гуркіт.

Зібралися люди. Рушили всі до змія спитати, чого він бажає. А він забажав, аби кожного року йому віддавали з десяток юнаків і дівчат в жертву. І тут підійшов до людей старий мудрець і сказав, що не буде спокою на землі до того часу, поки молодий сильний парубок не заткне пащу чудовиську, що на вершині гори. Довго шукали люди парубка і таки знайшли. Був то сирота небаченої сили і краси, який пас отару на далеких гірських пасовищах.

Просили його діди, жінки з дітьми та він не слухав. Тоді підійшла до нього дівчина-красуня. Заплакала перед ним і схилилася ласкаво до могутніх його грудей. Вранці пішов сміливець до змія. Світом трясло, здригалась земля. Потім все стихло. Всі побачили, що гора стала ще вища і гостріша. Сміливця ніде не було видно. Знайшли його, аж на другий день біля підніжжя мертвого. Люди поховали його під горою. А дівчина приходила щодня на його могилу і зрошувала її сльозами. Ходила доки не померла на ній від горя. І там, де пролив кров сміливий парубок, виросли червоні маки, а де падали сльози дівчини, там зросли незабудки.