Подорожні
Українська народна казка про тварин

Ішла блоха з села в місто та й надибала по дорозі муху, котра йшла з міста в село. Поклонились собі, а блоха каже: «Куди йдеш?» — «В село, — відповідає муха, — в місті трохи з голоду не здохла!» — «Фе, так говорити! В місті коло панства є більше чим поживитися, як на селі». — «Де там! Пан лише що попоїсть, служниця зараз збирає миски, а хліб замикає до шафи. Пан захотів спати, а я думаю собі: «Оближу йому бодай губи». Але слуга знов входить до хати, втворяє вікна та й вигонить мене шматами надвір. В селі ліпше. Там як впаду навіть ґазді в миску, то й тогди ще він пожалує мене: набирає повну ложку борщу та й кидає разом зі мнов під стіл!» — «Ах, коби чимскорше до міста, — каже блоха. — Вже навкучилося мені гризти на цаль грубу хлопську шкіру та сидіти в дірявих верітках. Коби до панів борше. В пана шкіра м’ягка, легко пити панську кров. До того ще пан довго вилежується, так що не зголоднієш ніколи. Та й до того як залізу в теплу перину або коц — не так легко мене звідти витрясти. Там-то життя — коби лиш скорше туди!»