Попелинник — королівський зять
Українська народна казка Бойківщини

Господар мав трьох синів — двох мудрих, а третього дурного. Той дурний сидів на печи в ганчір’ю.

А їх батько посіяв під лісом пшеницю. І ту пшеницю щоночі щось спасало. Він посилав щоночі одного сина, аби пильнував. Пішов оден — не допильнував, щось пшеницю спасло. Другої ночі пішов другий і теж не допильнував. Третьої ночі посилають того дурного. Він каже:

— Я допильную.

Вийшов на то поле і сидить, чекає. Коли чує — щось хрупає, пасе щось пшеницю. Коли приближилося до него, узяв він свій ремінь і накинув йому на шию.

— Гов! Стій! А то — кінь.

— Ти все пшеницю спасаєш! — каже до него. А кінь:

— Відпусти мене, і на тобі цю вуздечку. Коли буде щось треба, вийдеш, три рази вдариш нею по вербі, свиснеш два рази — і я буду коло тебе.

Той вуздечку заховав, а коня пустив. Прийшов додому і каже:

— Я допильнував пшеницю.

— Ти дурний! Допильнував! Попелиннику ти!

— Іди подивися, чи допильнував. Вийшли подивилися — пшениця ціла.

Говорять, що якась королівна хоче вийти заміж. Така чутка скрізь пішла. А та королівна — на високій горі, що до неї не мож дістатися. Хто до неї дістанеться, то вона за того вийде заміж. Тоти мудрі браття збираються їхати до тої королівни. Мама їм їсти рихтує. А той каже:

— Може, би й я пішов?

— Ти такий десь підеш? Тебе там треба?

Вони пішли, вже зо два тижні минуло. Він за два дні зібрався, вийшов надвір, вдарив три рази вуздечкою по вербі, свиснув два рази. Слухає — кінь летить.

— Що є, — каже, — пане?

— Хочу їхати на свадьбу до королівни. Кінь йому:

— Подивися ми в праве вухо.

Подивився він, вийняв золотий мундур, вбрався і сів на коня. Кінь питає:

— Як тебе нести? Чи низько, чи попід хмари?

— Низько. А кінь каже:

— Як догониш своїх братів, би-с добре скропив їх.

Догонив він братів, вибив їх бичем і полетів далі. Вилетів на ту гору, три рази облетів кругом неї і під’їхав т’королівні. Поцілувалися, і вона дала йому на заручини свою хустину.

— За три тижні би ся готував до весілля.

Поїхав він назад, коня пустив, а сам за своєю старою звичкою пішов на піч. А десь за два дни браття прийшли додому і розказують батькови:

— Якийсь до тої королівни виїхав. Найшовся такий лицар. Вона буде за него віддаватися.

А той з печі:

— Я видів, як вас добре скропив якийсь.

— Ти, — каже, — видів? Відки ти видів? Він їм:

— Я на грушку виліз.

Вони ту грушку і зрізали, щоб він більше не лазив і не видів.

Минуло три тижні, король посилає післанців, шукає за тим женихом. Бо той не приїжджає. Всюди ходять, а того нема. Браття кажуть:

— Щось наш дурний Попелинник коло себе має і на щось там дивиться.

Браття сказали то на вулиці, і приходять до него ті післанці від короля. Приходять і до дурного говорять:

— То, певно, ти.

І сказали, щоб показав ту хустку.

— Як не схочеш іти — силою візьмем. А він їм:

— Ви йдіть, а я приїду за вами.

Вийшов надвір, знов ударив три рази вуздечкою у вербу, два рази свиснув. Летить кінь.

— Чо’ ти хоч’?

— Їдем на весілля.

— Подивися ми в ліве вухо, вийми дияментовий мундур, вбирайся й поїдем.

Приїхали на то весілля. Покликав король усі свої бояри. Всі подивилися на него — такого ще не було. Вони ще не виділи так убраного і такого файного хлопця. Вона дала йому свій перстень, відгуляли весілля. А тоді він вийшов, коня пустив, мундур скинув і став такий самий, як був. І королівні нічого не помагає, і нема в королівни нічого. А король свариться:

— Ти собі такого вибрала!

Якась держава виповіла королеви війну. Король пішов воювати, а його донька плаче і каже свому чоловікови:

— Би-с пішов татови помагати. Ти спиш, а татови нема кому помогти.

Вийшов він надвір, ударив вуздечкою по вербі, свиснув — кінь летить.

— Що скажеш, пане?

— Їдем на війну. Треба тестеви помагати.

— Подивися ми в ліве вухо.

Подивився він у ліве вухо коня, вийняв мундур, зброю.

— Сідай на мене, їдем воювати.

Приїхав він на війну, все гаратає, мечем рубає. А там якийсь скалічив йому руку, палець розрубав. Король виймив свою хустину та й завив йому руку. І виграв король війну.

А зять вернувся, пішов на своє старе місце і став таким, як був. Король приїхав додому і розказує, що якийсь поміг йому виграти війну. Тільки він не знає, що то за оден.

А той ляг спати і звісив руку. А рука забинтована. Питається в него жінка:

— Чого в тебе скалічена рука? Він їй:

— Я врізався ножем.

— А чого то рука твоя завита в татову хустину? Пішла вона до батька і сказала:

— В мого чоловіка завита рана вашою хустиною.

Король пішов подивився, розбудив його і поцілував. І сказав:

— Тепер я виджу, зятю, що можу передати на тебе своє королівство та й спокійно вмирати.