Походження річок і балок
Українська народна казка Чернігівщини

Колись на землі жив змій. Багато він пожер людей, бо дужчого від нього на світі не було. В той час жили Кузьма і Дем’ян, божі ковалі. От задумали вони того змія з світу згубить. Змій сунувся до них, а вони в кузню і заперли залізні двері. Змій і каже:

— Кузьмо, Дем’яне, божі ковалі, відчиніть, а то ковтну вас з кузнею.

Ті і відповідають:

— Коли ти силу маєш, пролижи двері. Сядемо тобі на язик і ковтай.

Змій лиже та й лиже, а святі гріють та й гріють залізо та кують кліщі. Пролизав змій двері, всунув язик, Кузьма та Дем’ян кліщами за той язик і почали гатить молотами. Уморили змія, запрягли в плуг, що на дванадцять пар волів, і давай орать. Орали степ уздовж, орали в поперек, і скільки змій не просив, не давали йому ні пити, ні їсти.

— Буде з тебе — кажуть — і того жиру, що відкохався на людях.

— Ну, — каже змій, — коли так, то перед страшним судом освічу я своїм жиром весь світ.

Чи довго ще орали, чи ні, дійшли до моря. Змій — в море і давай згарячу воду пити. Пив, пив, випив все море і лопнув. Кузьма і Дем’ян взяли і закопали того змія під горою.

Так от, коли хочете знать, відкіля взялися по степах річки і балки, то це Кузьма та Дем’ян, поки не заморили змія, орали глибоко і потекли річки, а як заморили, орали мілко і стали балки.