Премудрий Марко
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі премудрий багатий хазяїн Марко в селі Сукорівці на краю села. Була у нього смоляна фабрика, ткацька фабрика, хлібопекарня. Захотів бути іще багатшим і з повагою до бога став молитися і бога просити.

Накрив стіл всякою їдою, послав перинки переночувать. Послав дорогу дорожку от порога до воріт і став читать молитви, щоб прийшов сам бог. Ось і незабаром прийшов сам бог, переодітий в одежину бідного. Охорона стала його не пускать. Вийшов і премудрий Марко і питає:

— Що ви хочете?

— Я прошусь переночувати у вас.

Марко глянув — старець. І говорить йому:

— Ідіть на чорну кухню.

Бог пішов. Там він питає у куховарки, чи немає чогось повечерять, вона говорить:

— І чавуни помила.

— А переспать немає де? — питає старець.

Вона і послала хорошу постельку в другій кімнаті, а богу говорить:

— Лягайте отам в запічку і не командуйте.

В дванадцятій годині ночі прилітають дванадцять янголів і говорять:

— В селі Нежен народилася дванадцята дитина, Святий Боже, святий кріпкий, яке ім’я йому дать і долю?

Бог і відповідає:

— Ім’я йому дать Марко. В премудрого Марка є дочка. Оженитися на цій дочці і пожить все добро Марка.

Злякалась куховарка, схопилась з постелі — немає ні бога, ні ангелів. Вночі пішла до премудрого Марка і говорить, що вона почула.

Запрягає Марко пару коней і їде бричкою в село Нежен. Зустрічає пожилого чоловіка та й питає, де тут село Нежен, а чоловік відповідає, що він звідтіля.

— А ти куди йдеш?

— Та у мене народилась 12 дитина і ніхто в куми не хоче йти похрестить.

— Я піду тобі за кума, — говорить Марко, — я багатий і буду дитині хорошим хрещеним батьком.

Сіли і поїхали, взяли дитину.

— Хлопчик красивий, — бог сказав, — щоб він ріс не по дням, а по часам.

Охрестили. Марко купив горілки, закуску і одправили хороші хрестини. Підвипили, Марко просить, щоб цього хлопчика віддали йому, буде йому управляющий, як виросте, бо в нього одна дочка. Мати довго не соглашалась віддати дитину, та Марко вговорив батька, щоб віддав. Дав їм Марко сала, пшениці, горілки, забрав хлопчика та й поїхав.

Їхав чумацьким шляхом, побачив глибокий рів. Замотав хлопчика в дорогу сукню, та й кинув його туди. А тут їхали чумаки, везли сіль премудрому Маркові, чують плаче дитина, остановились, зв’язали вожжі, вірьовки і подали хлопчику. Він уже був величенький, ріс по часам. Витягли його, такий гарний! Ось один чумак і говорить:

— У мене немає діток — буде мені за сина.

Привозять сіль, розгружають, а хлопчик сидить співає на бричці. Вийшов Марко та й каже:

— Де ви його взяли?

— А чумак та й каже:

— Найшли його в глибокім рову на чумацькому шляху.

Марко говорить, щоб віддали йому цього хлопчика. Дав їм кварту горілки і сказав, що буде йому за сина, бо у нього тільки одна дочка. Чумаки взяли гостинець і віддали хлопця.

Зробив Марко велику бочку і посадив цього хлопчину туди і вкинув у річку, і думає: «Оце все!»

Пливе бочка, хвилі підганяє, а тут прали прачки одежу і взяли цю бочку, вловили і відкрили. А там — красень, а не дитина, років п’ятнадцять йому можна дати.

Привели його в монастир, а батюшка возрадувався:

— Буде мені помічник, немає у мене діток.

Щоб відмолити гріхи, Марко поїхав в монастир, щоб бог простив йому усі гріхи. Придивився — хлопчина гарний, колись тут його не було. Та й питає премудрий Марко:

— Де взяли цього хлопчину?

Вони кажуть:

— Прачки його зловили в річці.

Просить він отця:

— Дайте мені його за хорошу ціну. Він буде мені за хазяїна.

Віддали. Посадив його на бричку, дав у руки записку і сказав нікому не давав читати. Іде хлопчина, пострів його бог і говорить:

— Дай бумажку, я подивлюсь!

— Та не можна, не велів Марко нікому давать.

— Я тільки гляну і віддам тобі.

Дав записку. А бог йому дав другу, а ту взяв так, що хлопчик цього не помітив. Було написано в першій: «Дорога супруго, поки я приїду знищіть цього хлопця в смоляній фабриці, і кістки віддайте собакам».

Приїжджає на тачанці красень, а не хлопчина. Дає записку жінці, а в ній написано: «До мого приїзду обвінчать дочку в церкві і мене встрічать».

Так усе й зробили. Їде Марко додому, глянув, їде зять з дочкою на тачанці.

— Що ти наробила? — говорить.

— Оце що писав, ось твоя записка, твій почерк.

Марко бігом в смоляну фабрику і каже:

— Хто зайде сюди — кидайте і зваріть, хоч говоритиме, що він премудрий Марко, кидайте в смолу.

Пішов зять роздивлятися на багатства. Марко думав, що він зразу на смолярню і пішов узнать зварили його в смолі, чи ні. Заходить, а його робочі хап і в котел із смолою гарячою кидають. Він кричить:

— Я премудрий Марко!

Не помогло ніщо. Зварили. Зайшов зять, а робочі говорять:

— Готово!

Він думав, що смола готова. А то Марка зварили, царство йому небесне.