Премудрий Соломон
Українська народна казка Гуцульщини

Був цар і від него одна жидівка мала хлопця. Та й мав цар свого хлопця. Ходили вони оба разом до школи та й ся сварили. І царський син кинув жидівського в керницю. Та прийшов т’хаті й каже:

— Тату, що би то було, якби оден одного втопив? А цар каже:

— Голова за голову пішла б.

— Я втопив у керниці такого-то, — каже хлопець. А цар сказав жовнірам:

— Беріть його на фіру, відвезіть у степ і там убийте. І принесіть мені з него знаки: серце і мізинний палець.

Повезли його хлопці. І взявся за ними пес. А вони пса збили та й витягли з него серце. І кажуть хлопцеви:

— Але палець мусиш дати, бо ми маємо батькови твому знак занести.

І врубали йому мізинний палець. І принесли цареви знаки: серце й палець. Цар каже жінці:

— Давай зробимо за сина нашого празник.

Та й скликали людей. І прив’язав їм усім дуже довгі ложки до рук. Усі сидять, а їсти не можуть. Аж надійшов його син Соломон.

— Чого ви, люди, не їсте?

— Бо не можем досягнути до рота.

— То ви одні других годуйте.

І вони почали годувати одні других. Приходить цар, подивився — все виїдено. Питається він:

— Як це ви до такого додумалися?

— Та тут був якийсь хлопець. Він нам сказав.

— То мав бути мій син Соломон. Біжіть доженіть його.

Пішли за ним, але ніхто не міг його знайти. Зробив царський син велике дзеркало. Та й відніс на базар. Та й вийшла на базар його мама, цариця. І дуже їй сподобалося те дзеркало, бо ще ніде ніколи дзеркала не було, це він перший зробив. Та й каже вона:

— Що хочете за цю річ?

— Одну ніч перебути з вами. А вна каже:

— Най буде, мій чоловік десь поїхав.

Узяла вона то дзеркало, приходять вони т’хаті. Вона дала вечеряти, застеляють лужко та й лягають спати. А він поклав усередину помежи себе й царицю шаблю.

— Для цього ця шабля? — питає цариця.

— Як хто, — каже, — до кого докинеться, то ця шабля шию відотне. Так вони й переспали, рано він устав і написав записку: «Я важив мамин розум і сміття. І сміття вартніше за мамин розум». Та прибив ту записку на ґанку й поїхав.

Над’їхав цар. Глипнув на ту записку та й каже до жінки:

— Ти не могла взяти пістоля та його вбити? То був наш син Соломон.

Цар наказав зробити плуг, цілком дерев’яний. Та сказав везти його по всіх околицях. Хто цей плуг правильно утаксуе, той і є його син.

— Би-сте його забрали, — каже цар.

Уздрів Соломон, що везуть той плуг, перебрався по-старецьки, витяг кавалок хліба та й їсть, та й ніби чухається під плечем. Ті під’їхали та й питають його:

— Що цей плуг варта?

— Як, — каже, — буде в маю дощ, то варта буде великі гроші, а як не буде дощу, то не варта того, чим я сиджу.

Поїхали вони до царя.

— Ну, утаксував хтось плуга?

— Ні. Тільки жебрак якийсь сказав, що як буде в маю дощ, то плуг великі гроші варта, а як не буде, то «не варта того, чим я сиджу».

— То ж мій син був.

Купив собі Соломон скляну труну, купив їди та й свічок. І хоче зміряти море, яке воно заглибоке. Забив на березі слуп, прив’язав труну линвою, ліг у труну, закрився та й пустився в море. Дивиться — приплив великий рак і ту линву перекусив. Дивиться далі у віконце, а тут велика риба припливла. І лиґнула його разом з трунвою. А він відтворив віконце та й зачав світити свічки і печи ту рибу зсередини. Риба зачала трепіцькатися і згинула.

Дивляться рибарі, пливе риба. Каже один одному:

— Їдьмо чайками та візьмім ту рибу.

Припливли вони до тої риби, витягли її на берег та й радяться, як її рубати. А він усередині в рибі це почув та й каже:

— Поволи рубайте, бо тут я, премудрий Соломон. Розрубали, а він відти вилазить.

— Добре, що-сте мене не порубали. Та й подякував, та й пішов у світ.