Про Івана злодія
Українська народна казка Гуцульщини

Жили два брати. Старший був багатий і бездітний, а молодший був бідний і було в него три сини. Молодший все приходив до брата і просив пожичити то хліба, то до хліба, то грошей. І надоїли багатому ті пожички. І говорить він:

— Знаєш, брате, я багатий, а ти бідний, дай мені на науку одну дитину. Я научу його жити так, як я жию.

Говорить менший брат:

— Я згідний, даю тобі сина.

І дав йому найстаршого свого сина.

Вночі пішов вуйко з тим хлопцем на роздобутки. Прийшли вони в темний ліс. Вуйко привів хлопця до дуже великого дуба. І питає у хлопця:

— Ти знаєш, куди ми йдемо?

— Не знаю. Куди ведете, туди йдемо. А вуйко йому говорить:

— Ми йдемо красти. А ти знаєш, що з нами зроблять, як нас зловлять?

Хлопець стис плечима та й каже:

— Вуйку, я не знаю. Вуйко йому каже:

— Як нас спіймають, то повісять на цьому дубі. Хлопчина спудився і говорить до вуйка:

— Не хочу красти і не хочу висіти на цьому дубі.

І вернулися вони додому, і той хлопець вернувся до своїх батьків. А батько дає в науку другого сина. І з ним було те саме, що й з першим — не хотів він красти і не хотів висіти на дубі.

Коли вернувся другий син, дає батько третього. Прийшли вони в ліс з третім, найменшим, підходять до того дуба. Вуйко його питає:

— Чи ти знаєш, куди ми йдемо?

Хлопчина цікавий. Каже:

— Так, знаю. Ідемо красти.

— А коли нас зловлять, що з нами зроблять? А хлопчина відповідає:

— Що хочуть, то най роблять.

— Будемо висіти на цім дубі, — каже вуйко. Хлопчина питає:

— Але оба разом, вуйку?

— Оба разом будем висіти.

— То добре, вуйку. Говорить вуйко до хлопця:

— Знаєш, тут за лісом жиє один багач, граф. У него є багато грошей, і ті гроші лежать у сейфі. Я вже пару раз пробував красти — не можу. Може, ми удвох зуміємо?

Хлопчина врадувався, що будуть гроші.

— Ідемо, вуйку, будемо красти!

Прийшли вони до того будинку. (Казка скора, а дорога довга). Стали під вікном і дивляться. Господар сидить за столом, мабуть випивши, і підраховує свої банкноти. Хлопець говорить:

— Сидіть, вуйку, під вікном і добре дивіться. А я йду до пана, щоби пан мені дав ключі. Щоби я відкрив сейф і забрав гроші.

Вуйко просить:

— Тихо, сину, щоб нас тут не зловили.

— Ні, я йду.

Заходить він у кімнату до пана й говорить:

— Дайте мені ключі, щоб я закрив сейф. Пан подав ключі.

— Закрий і мені назад ключі принеси.

— Добре, пане.

Забрав хлопець з сейфу гроші, подав їх вуйкови і сказав, щоб вуйко чекав його. Заніс ключі господареви, а сам вернувся до вуйка. І говорить:

— Давайте поділимося тут грішми.

Вуйко хоче собі взяти більшу частину, а йому дати меншу. А хлопець говорить:

— Я крав, то мені би належала більша частина, але як ми вже разом, то будемо ділитися пополовині.

Вуйко став протестувати, казати, що йому треба таки більше дати, бо він старший. А він каже:

— Вуйку, ви не сваріться зі мною. Я йду до пана й спитаю, кому має бути більше грошей: чи тому, що крав, чи тому, що під вікном стояв.

Забігає він до пана в кімнату та й питає:

— Скажіть, пане, кому треба більше дати? Чи тому, що гроші крав, чи тому, що під вікном стояв?

Пан відповідає:

— Тому, що крав, треба дати більше. Хлопець кричить через вікно до вуйка:

— Чуєте? Мені треба більше дати!

І вуйко погодився ділити пополовині.

Поки вони ділилися, стало світати. Треба десь ховатися, бо вже день. Говорить вуйко до хлопця:

— Тут у пана в саду є велика бочка від води. З неї поливають квітники. Ми сховаємося під ту бочку.

— Пішли вони в квітник, сховалися під бочкою й сидять. А в того пана на цей день мали бути гості. Поприходили гості, приїхав до него й брат-генерал. Гості сходяться, а брати ходять по саду, і розказує хазяїн генералови:

— Цеї ночі були в мене злодії. Я сам дав ключі, щоб вони відкрили сейф і взяли гроші. І був у сейфі золотий кухоль. Не жаль мені за грішми, а за кухлем дуже мені жаль. Якби, — говорить, — мені хто вернув той кухоль, я б йому три тисячі заплатив.

Хлопчина це чує й каже тихо вуйкови:

— Нащо мені кухоль? Я його винесу панови і віддам. Глянув хлопчина з-під бочки — у генерала золоті шпори на чоботах. Каже хлопчина:

— Вуйку, дайте мені ножа, щоб я відрізав йому золоті шпори. Вуйко не хоче давати ножа, боїться. А хлопець говорить:

— Не дасте, то я шпори рву.

Вуйко хотів, не хотів, дав ножа. І хлопчина обрізав генералови шпори.

Брати постояли, поговорили і пішли до хати. Генерал пройшов пару кроків — шпори не дзвонять. Поглянув на свої ноги — нема шпорів. Говорить він до брата:

— Я загубив шпори.

Вернулися вони назад, пошукали, стали біля бочки, та й говорить гість до брата:

— Ти говорив, що дав би три тисячі, якби хто вернув тобі кухоль. А я даю п’ять тисяч, аби мені вернув шпори той, хто їх найшов.

Та й пішли вони. А хлопчина говорить до вуйка:

— Що, я буду ходити в шпорах? Віднесу генералови шпори, а панови кухоль. І будуть гроші.

Виліз він з-під бочки і йде до пана. Заходить в кімнату. Там сидять за столом гості, п’ють. А Іван говорить:

— Господарю, ви говорили, що даєте три тисячі, як хто вам верне кухоль.

Господареви незручно було питати між гостями, відки в хлопчини кухоль. Виймає він з кишені три тисячі і дає хлопцеви за кухоль. Іван гроші в кишеню і витягає шпори.

— А ви, пане, казали, що дасте п’ять тисяч за шпори. Давайте гроші.

Генерал вийняв п’ять тисяч, дав, Іван гроші в кишеню, вийшов і назад під бочку. Побули вони з вуйком під бочкою до вечора, а вечером повернулися додому.

Так учив вуйко хлопця красти. Але то був такий хлопець, що його не треба було вчити.

Хлопець ходив і крав без вуйка. Коли йому виповнилося сімнадцять років, він задумав женитись. Говорить він до батька:

— Тату, ідіть до попа і пожичте грошей на весілля. Скажіть попови, що хочете женити найменшого хлопця. Він буде казати, що я ще дуже молодий, що мені ще рано женитися, а ви скажіть, що я дуже добрий спеціаліст. Що ви хочете мене женити, бо я дуже добру спеціальність маю. Якщо буде питати, яка спеціальність, скажіть, що злодій першої кляси ^*.

Пішов батько до попа пожичити грошей на весілля. Піп його питає:

— Котрого сина хочеш женити?

— Наймолодшого.

— Нащо так скоро? Він ще молодий.

— Але він, — каже, — має добру спеціальність. Тому я його хочу женити так скоро.

А піп питає у батька:

— Що за спеціальність у него?

— Першої кляси злодій. Каже піп до батька:

— Якщо він у тебе такий добрий злодій, то хай украде в мене кобилу. То я тобі дам тисячу на весілля. А якщо не вкраде, повішу тебе й твого сина на оту грушку в тебе перед хати.

Прийшов батько додому й плаче.

— Казав піп, що тебе й мене повісить, як ти не вкрадеш у него кобилу.

— Не журіться, спіть спокійно. Вкраду.

Через пару днів збирається хлопець іти красти кобилу. Купує він собі дохлу ^* коняку, кладе на віз бочку води й каністру спирту і їде красти кобилу.

Піп поклав коло кобили шість сторожів, щоб сокотили її день і ніч. А злодій під’їжджає до попового будинку, підходить до брами і стукає:

— Сторожа!

— Хто там?

— Я з другого села.

Назвав якесь там село і говорить:

— Я везу на весілля бочку горівки. А коняка в мене погана, не може її на гору витягнути. Дайте мені коня, щоб я витягнув цю бочку, то я вас добре вгощу!

Сторожі подивилися один на другого, порадилися: «Ліпше дати кобилу до бочки з горівкою. Злодій прийде — нема кобили в стайні, нема що красти. А ми вип’ємо за це». Запрягли вони кобилу в віз, виїхали нагору, і хлопець вгощає їх. Налляв їм спирту раз, другий, третій. Хлопці сп’яніли. А він попову кобилу випряг з воза і сховав у лісі. А сторожів везе до стайні своєю конякою. Позаносив сторожів у стайню і завів до попа в стайню свою коняку. А сам пішов за поповою кобилою, запряг її в віз і поїхав додому. Та завів її до стайні, закрив на замки і ляг спати.

Піп ранком пробуджується і біжить до стайні дивитися, чи є його кобила. Заходить, дивиться — нема його кобили. Питає сторожів:

— Де кобила моя?

— А он кобила.

— Я питаю: де моя кобила?

Хапає він тих сторожів і зачинає їх лупцювати. А тоді біжить до злодія Івана і питається, де його кобила. Каже злодій:

— Є кобила. Давайте грошики. Вийняв піп тисячу, дав йому й говорить:

— Вижу, що ти є добрий злодій. Укради в моєї жінки перстень з руки, і я дам тобі за це половину свого майна.

— Добре, попе, — говорить Іван, — і то вкраду.

І думає він, як то вкрасти. А тоді якраз пройшло два дні, як поховали одного чоловіка. Іде злодій уночі на кладовище, відкопує того покійника, бере його на плечі й несе до попового будинку. Заходить ззаду, щоб не видів піп, та тихенько попід вікна. Кладе покійника на землю і наслуховує, в котрій кімнаті піп находиться. Вислухав та бере покійника, підоймає його і показує у вікно. Підойме і назад опустить, і знов підойме й опустить. Піп глянув — злодій під вікном. А рушниця в попа заладована ^*. Той підоймив ще раз мерця, а піп трахнув з рушниці. Іван кидає мерцем у землю і кричить: «Ай-яй-яй!» А сам ховається за другу стіну. Піп подивився через вікно і говорить:

— Вбив. Уже не буде більше красти. Але куди його спрятати? Жінка каже:

— Хіба його в гній закопати.

Одягається піп і йде закопувати мертвого в гній. Піп пішов закопувати, а злодій зайшов у кімнату і в темноті говорить тихо до попової жінки:

— Ти таки дай мені той перстень. А то може ще другий злодій прийти.

Вона зняла і дала йому перстень.

Заки піп копав, пройшло трохи часу. А тоді зайшов піп до хати і питає жінки:

— Перстень є в тебе на руці? А вона каже:

— Я ж тобі дала.

— Украв Іван перстень.

Ранком біжить піп до злодія. І говорить:

— Якщо ти ще вкрадеш мою жінку, все моє майно переходить у твою власність. А ні, то повішу тебе на грушку.

— Вкраду, — говорить Іван.

Він чув, що піп закопав мертвого в гній. Відкопав він його і вночі підсунувся під будинок. Приніс того мертвого під хату і висадив на вишню. А сам сів на землю під вікном і слухає. Піп пробудився, глянув у вікно — злодій на вишні. Взяв піп рушницю і давай через вікно стріляти. Вистрелив у того «злодія», той з вишні падає, піп говорить до жінки:

— Все, більше не буде красти. А куди мені цего заховати? Жінка говорить:

— І цего в гній закопай.

Піп пішов закопувати в гній убитого, а злодій забігає до хати й говорить у темноті:

— Давай тікаймо звідси, бо то щось недобре, що я два рази стріляю, а він приходить.

Жінка не розібрала, хто то, вбрала, що вбрала на себе і давай тікати в страху.

І таким способом злодій забрав попівське майно і став господарем.