Про Івана-дурника та розбійника
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили чоловік та жінка і було у них три сини. Двоє розумних, а третій дурень. Одного разу чоловік і жінка поїхали на ярмарок. Старших синів батьки відправили на луг косити сіно, а молодшого, дурника, залишили на печі сидіти і приказали нікуди не йди та двері не залишати.

Сидів-сидів він на печі, грався квасолею, і стало йому сумно. Зліз із печі, зняв двері і пішов із ними гуляти.

А тим часом до двору прийшли розбійники і покрали все добро з хати. Повернулися батьки з ярмарку, а хата пуста. Лаяли-лаяли вони дурника і послали його за злодіями навздогін, та приказали:

— Поверни все, що вкрадено!

Пішов Іван до лісу, голову похнюпив. Блукав-блукав, аж поки стало вечоріти. Заліз парубок на високого дуба та й задрімав.

А тут приходять розбійники та й давай під цим самим дубом кашу варити. Дим розбудив дурника. Сидить він і думає, як же забрати у розбійників батьківське добро. Каша пахне, а хлопцеві так хочеться їсти, що він на гілці став вовтузитися аж поки гілка й не тріснула. І як упаде наш дурник поміж розбійників. Вони подумали, що це ведмідь та й кинулися тікати хто куди.

А Іван швиденько до каші, потім за награбоване та й собі тікати. Приніс додому, роздивився, а добра було навіть більше, ніж украли. Батьки похвалили сина. А він собі поліз на піч і далі гратися квасолею, але хати більше без догляду вже ніколи не залишав.