Про Івасика-Телесика
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили-були дід і баба. Всього вони надибали за свій вік і в хату, і в господу. Але нерадісним було їх життя, бо не послав їм Господь дітей.

От бабуся і каже дідові:

— Дідусю, як ти ідеш на полювання, мені так сумно, ніщо не скрашує наше життя. Вистругай мені хоч з дерева хлопчика. А я його буду колисати, пісеньки співати. І буде мені про кого піклуватись, немарне проходитимуть мої дні.

Дід так і зробив: змайстрував бабусі із дерева хлопчика. Бабуся була дуже задоволена. Вона з такою любов’ю і ніжністю упадала біля дерев’яного хлопчика, скільки дарувала йому тепла своєї душі, що дерев’яна лялька перетворилася в гарнісінького хлопчика. Та такого лагідного, доброго. Як дзвіночок лунав його голосок у дворі:

— Мамо! Тату!

Назвали хлопчика Івасиком-Телесиком. Росла дитина на радість батькам. Вже з нього добрий помічник.

— Мамо, пожену я качечок на став!

А на тому ставі водились нечисті. От вони одного разу і вкрали Івасика-Телесика. Привели його до себе додому, у дрімучий ліс, у хату на курячих ніжках. Хотіли Івасика-Телесика з’їсти, але він перехитрив нечистих і втік з тієї хатки на курячих ніжках. Втік і давай бігти лісом. Біг, біг; стомився, ніжки намуляв, личко подряпав. Бачить: летить зграя гусей. Він їм і гукає:

— Ой ви гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, та й понесіть до батечка.

Відказують йому гуси:

— Не візьмемо, у нас крильця стомились, а дорога ще далека.

Лиш одне гусенятко, саме останнє, поранене, сіло біля Івасика-Телесика.

— Сідай мені на спину, якось полетимо.

Жаль стало Івасикові-Телесикові гусенятка, що воно слабеньке, поранене, але вмовило-таки воно сісти до нього на спину. І вони полетіли. Тяжко, але долетіли до хати.

А там батьки плачуть, журяться. Мати пече пироги:

— Це тобі пиріг, а це — мені.

А Івасик-Телесик сидить на даху і гукає:

— А мені?

Почули батьки голосок своєї дитини, вибігли надвір і зустрічають Івасика і його рятівника. Завели в хату, накормили, полікували гусенятка, залишили жити в себе, в теплі і добрі.

І стали вони всі поживати і добра наживати