Про Білосніжинку і лиху мачуху
Українська народна казка Гуцульщини

Оден князь жив собі з жінкою, і в них народилася дівчинка. А перед тим княгиня шила коло вікна. Вона подивилась у вікно — з неба летіли біленькі пушинки снігу і падали на землю. Глянула вона на той сніг і сказала:

— Коби в мене народилася дитина, біла, як сніг, а очі щоб були чорні.

І в той момент вона уколола собі пальчик, і червона кров покапала на полотно.

— А личко щоб було в неї таке червоне, як ця кров, — сказала княгиня.

І народилася дівчинка, і назвали її Білосніжинка. У той час князь поїхав на війну, а княгиня була дома і родила цю дівчинку. При цих родах була бабка, і дитина осталася жива, а мама померла. І як помирала, то сказала:

— Дайте дитині моє дзеркальце, щоб вона мала від мене пам’ятку. Вертається князь з війни, а жінки вже немає. А дитина дуже файна. Личко біле, як сніг, щічки червоні, як та кров, а очі чорні. Князь, небагато думаючи, взяв собі другу жінку. Та жінка була дуже погана і погано ставилася до дитини. Вона забрала в малої дитини то дзеркальце. А воно було чарівне. Підходить вона з тим дзеркальцем до великого дзеркала і питається:

— Дзеркальце, щиру правду розкажи, хто найкращий на всім світі, покажи.

А дзеркальце відповідало:

— Гарна ти, княгине, але Білосніжинка краща від тебе встократ.

І вона страшенно влютилася на цю дитину. Але вона не могла з дитиною щось вдіяти, бо князь страшно дитину любив. Почала вона дитину збиткувати. Але князь увидів то все і найняв до дитини няньку.

Все одно вона сказала чоловікови, щоб ту дитину десь дів. Він довго-довго відмовлявся від цего, бо дуже люба була йому дитина. Нарешті княгиня сказала, щоби він привів убивцю і дитину вбив, бо інакше вона з ним жити не буде. І сказала, би подати їй з дитини серце й легені. Ніби вона, княгиня, слаба, і їй цего треба, би вона жила. А ні, то життя їй нема. І князь на це погодився, але договорився з убивцею, що він має убити оленя, а не дитину. І так він і зробив: коли княгині не було дома, прийшов убивець і забив молодого оленя намість дитини. Вибрав з него серце й легені і поклав на тарілку. А дитину — вона вже мала сім рочків — князь узяв за ручку, повів її за друге село у великий ліс і там її пустив. І сказав їй:

— Мама тебе не хоче. Вона хоче, щоб я тебе убив.

Дитина сказала:

— Я ніколи не буду повертатися додому. І пішла.

Прийшла додому княгиня і сказала слугам, щоб зварили то серце й легені в підсоленій воді. Що хоче того їсти. Вона поїла того і думала, що то з Білосніжинки. Та підійшла до дзеркальця і запитала:

— Дзеркальце, щиру правду розкажи. Хто найкращий на все царство, покажи.

А дзеркальце відповіло:

— Ти в своїм домі найкраща.

А дівчинка довго-довго лісом блукала, поки не найшла маленьку хатку. Вона зайшла до тої хатки. Там було сім маленьких ліжок, сім тарілок, сім кружечок — усього по сім. І все маленьке. І вона зрозуміла, що тут живуть сім осіб. Вона була дуже втомлена й голодна і з’їла з кожної тарілки по одній ложечці. Щоб не скривдити нікого. І лягла на одно ліжечко в куточку.

А там жили карлики. Вони вернулися з роботи і зразу помітили, що хтось тут є. Каже один:

— Хто брав мою ложку?

— А другий сказав:

— Хто мого борщу брав?

Почали дивитися скрізь, і один побачив, що на ліжку лежить якась дівчинка. Вони оглянули її — дівчинка спала дуже твердим сном. Пожалували її карлики і рішили її не будити. Вона була така гарна, що кращої ніхто не міг придумати. І рішили вони приймити її за свою рідну сестру і нікуди не пускати.

Всі полягали спати, а її не пробуджували. Один спав на ліжечку з братом. Коли Білосніжинка прокинулася, вона дуже злякалася. А карлики її умовляли:

— Не бійся, дівчинко, ти з нами не пропадеш. Ми приймаємо тебе за рідну сестру.

Вона їм розказала про все своє життя. І стала вона в них жити. Сказали вони їй:

— Ми будемо ходити на роботу і вечером приходити. А ти будеш у нас хазяйка дому. Лиш нікого не пускай у хату.

А її люта мачуха підійшла до чарівного дзеркальця і спитала:

— Дзеркальце, щиру правду розкажи, хто найкращий в цілім царстві, покажи.

А дзеркальце відповідає:

— Ти файна, княгине, але у карликів живе Білосніжинка, устократ краща від тебе.

Дуже влютилася мачуха. І подумала вона: «Зроблю все, але її із світу зжену». Набрала вона отруйного зілля, зав’язала в торбину і подалася питати, де ті карлики живуть. Сама зав’язалася в хустку

і перебралася на перекупницю-міняйлицю. І допиталася, де живуть карлики. Підійшла до хатини і попросила дівчину, щоб впустила її. Вона не погодилася пустити. Так карлики їй сказали. Тоді мачуха дала їй того зілля в вікно. І сказала, що з него чай добрий. Але дівчина цей чай не варила і не пила. Карлики не дозволили їй той чай варити.

Узнала мачуха, що вона живе, з дзеркальця узнала. Тоді вона дістає отруйне зілля і кладе в те зілля кугутки. І їхає до карликів, щоб дати дівчинці ті кугутки. Приходить до дому карликів і зачала гримати в вікно. Дівчина показалася.

— Що ви, вуйно, хочете? — питає в неї.

(А вона перебрана на наймичку). І відповіла вона:

— Дитино золота, відкрий віконце, дай мені водички напитися. Бо дуже я трудна.

— Води нема в хаті, — каже дівчина.

Бо карлики знов заборонили їй пускати чужих у хату. Тоді мачуха попросила:

— Може, чай маєш, може, каву? Дай мені напитися, бо гину. Білосніжинка насипала в цинівку чаю, подала їй у вікно і сказала:

— Пийте на здоров’я, вуйно. Княгиня сказала:

— Ти, дитино, добра. За все добре я тобі дарую кугутки. Я тобі засилю сама на вуха.

Дівчина дала згоду засилити собі ті кугутки на вуха. І коли мачуха засилила їй ті кугутки, дівчинка повалилася на землю й померла.

Прийшли додому карлики і найшли дівчину неживу. Обдивлялися її на всі боки і не могли придумати, що їй сталося. Нарешті додивилися, що на вухах у неї кугутки. Здоймили їх, почали відтирати дівчину і оживили її. Питаються в неї, хто тут був. А вона відповідає:

— Була жінка, попросила в мене щось пити. Я їй дала пити, а вона поклала мені на вуха ці кугутки.

Тоді карлики сказали:

— Не пускай нікого в хату. Це твоя мачуха ходить сюди. Вона хоче тебе знищити.

А карлики її дуже любили. Дала їм Білосніжинка слово, що нікого не буде пускати в хату.

А мачуха повернулася від карликів, підходить до дзеркальця й питає:

— Дзеркальце, щиру правду розкажи, хто найкращий на все царство, покажи.

А дзеркальце відповідає:

— Ти найкраща на все царство, княгине.

(Білосніжинка була тоді ще мертва). «Все, — подумала мачуха, — я отруїла Білосніжинку». А на другий день вона знов підходить до чарівного дзеркальця й питає:

— Дзеркальце, щиру правду розкажи, хто найкращий на все царство, покажи.

Дзеркальце відповідає:

— Файна ти, княгине, але в карликів живе Білосніжинка, від тебе встократ краща.

Тоді вона з лютости подумала: «Я таки її отрую. Щось інше придумаю».

Купує мачуха пацьорки і кладе в отруту. І перебирається на міщанку, і несе ті пацьорки до Білосніжинки. Приходить вона туди і просить, щоб її пустили в хату. Білосніжинка не втворяє. Нарешті договорилися, щоби дівчинка утворила вікно. Мачуха каже:

— Дитино золота, дай мені покушати три ложечці води, бо я слаба.

Білосніжинка відповіла:

— Я не буду відтворяти вікно. Мені карлики заборонили. Тоді вона паде на землю й каже:

— Я гину, в мене приступ серця. Дай мені три ложці води. Білосніжинка відтворяє вікно і подає їй у рот води. Раз ложку, другий раз і третій раз. А ця встає і каже:

— За те, що ти мене спасла від смерти, я тобі дарую пацьорки. Та й ті пацьорки засилила їй на шию крізь вікно, і Білосніжинка повалилася нежива.

Мачуха повертається додому і каже князеви:

— Я найкраща на весь світ.

Підходить до чарівного дзеркальця, що мама Білосніжинці подарувала, і питає:

— Дзеркальце, щиру правду розкажи, хто найкращий на все царство, покажи.

А дзеркальце відповідає:

— Ти файна красуня, але Білосніжинка краща встократ. Мачуха нагло влютилася і подумала «Я її зжену з світу». Бере вона отруту і варить з неї чай. А в тім чаю намочує ланцюжок. І йде до Білосніжинки в ліс. А карлики вже давно зняли з Білосніжинки отруйні пацьорки і оживили її. Приходить мачуха до хати, гримає у двері — нема нікого вдома. Погримала в один одвірок, в другий одвірок — нема. Аж тут виходить карлик. Бо карлики так дівчину любили, що стали класти коло хати сторожа. І сторож-карлик коло хати.

— Що ти, бабо, хотіла? — питається карлик.

— Я хотіла щось спитати в дівчини. Карлик відповідає:

— Дівчини нема дома.

— Позвольте підійти до хати, — проситься мачуха.

Карлик позволив, і вона увиділа дівчину у вікні. Попросила дівчину, щоби відтворила вікно. Дівчина відтворне.

— Що ви, бабко, хотіли?

— Я хочу, би ти випила чаю. Дівчина відмовляється:

— Не буду пити. Я зовсім не п’ю чаю.

— Покушай трошки.

— Ні.

— То я тобі подарую ланцюжок з свої шиї.

І зав’язала їй на шию той ланцюжок. І вона впала нежива. Мачуха побачила, що вона нежива, і тікає. Поки сторож-карлик то увидів, вона втекла.

Вертаються всі карлики додому. Подивилися — дівчина нежива. Питають сторожа:

— А де ж ти був?

Сторож мовчить. Розв’язали їй отруєний ланцюжок і оживили її. І знов сказали дівчинці:

— Аби ти нікого в хату не пускала, поки жиєш, то тебе мачуха хоче отруїти.

Приходить мачуха додому, підходить до дзеркальця й питає:

— Дзеркальце, щиру правду розкажи, хто найкращий на все царство, покажи.

А дзеркальце відповідає:

— Гарна ти, княгине, але в карликів живе Білосніжинка, вона краща за тебе встократ.

Ще більше влютилася мачуха і крикнула:

— Я її нагодую отруєм!

І вона зразу зварила отруйне зілля і замочила в ньому половину яблука. А половину оставила неотруєну. І склала ті дві половини докупи, як ціле. І з цим усім знов пішла до дівчини. А карлики дівчині знов заборонили, щоб вона нікого до хати не пускала і нікого в гостину не приймала.

Перебралася мачуха в інше вбрання, підійшла до хати карликів і попросила, щоб дівчинка пустила її до хати. Дівчинка на це не погодилася і сказала:

— Мені не дозволили карлики.

— Я тобі нічого лихого не зроблю. Тільки ти мені дуже сподобалася, хочу тебе вгостити. Утвори вікно, і я тобі дам покуштувати дуже смачного яблука.

Вона утворяє вікно, виглянула, а мачуха дає їй кусок яблука. Вона відмовляється, відговорюється від цего.

— Аби ти не подумала, що це отрута, — каже мачуха і бере собі в рот шматочок того неотруєного. І дівчинка той кусочок яблука з’їла і перевернулася нежива. Мачуха подивилася на ню і вернулася додому.

Приходить мачуха додому і підходить до чарівного дзеркальця. І питає:

— Дзеркальце, щиру правду розкажи, хто найкращий на всім царстві, покажи.

А воно каже:

— Ти файна, княгине, ти найкраща на все царство. І вона така рада!

Приходять додому карлики і находять неживу дівчину. Подивилися — нема нічого на ній. А дівчинка лежить файна, як лялька. Беруть її трясуть — оживити не годні. Зробили їй трунву і плачуть.

Приходить з другого царства князь. І подивився він на мертву красуню. І сказав:

— Чого ви таку красуню ховаєте? А вони сказали:

— Мачуха отруїла її.

Він її підняв, а то яблучко, що вона проковтнула, стояло їй у горлі. І той кусочок випав з горла. І вона ожила. І каже:

— Чого я так довго та довго спала? Князь каже:

— Я беру тебе за жінку. А тата й мачуху твою кличу на весілля. І зробили весілля молодятам. Уже догулювали його, а князь, тато молодої, дізнався про все і сказав, щоб у кузні викували залізні чоботи. Щоби мачуха взула розжарені чоботи і погуляла в них на весіллю. Погуляла вона в тих чоботях, і там була її смерть. А ті поженилися і дуже довго жили.