Про Йогана і Марисю-зрадницю
Українська народна казка Бойківщини

Любилися хлопець і дівчина. Він називався Йоган, а вона Марися. Вони любили йти прогулюватися удвох, а батьки не були тим задоволені. Жили вони коло лісу. Батьки казали: — Ви заблудитеся.

— Нє, мамусю й татусю, ми будемо тільки при дорозі. Мама й тато сказали:

— Беріть, діточки, найкращого пса і шаблю. Якби вас що стрінуло, би ви мали коло себе оборону.

Їм позволили, і вони пішли. Пішли, і захотілось їм пройтися по лісі. Зійшли з дороги, зайшли в ліс, і там їх спіткала недоля. Зайшли вглиб лісу і заблудилися. Ішли-йшли, ішли-йшли. Дівчина дуже плакала.

— Ми загинемо, — казала вона, а він її заспокоював.

Ішли вони лісом все далі й далі і жили ягідками, і він її заспокоював та підтримував. І спіткали вони в тому лісі великий палац. Не видко було там нікого. Пішли по помешканнях. Великі скарби в одному, ще більші в другому — не описати! Розмикають третю кімнату, а там жінка середнього віку. Дуже розплакалася та жінка.

— Діточки мої дорогі, що я з вами зроблю?! Тут зараз мають прийти дванадцять розбійників. Тут невільно нікому заходити. Чого ви прийшли? Так і я заблудилася і тепер мушу готувати для тих розбійників їсти.

І вона шукала місця, де їх обох заховати. Нарешті подивилася у вікно, а тота банда вже йде додому. Вона швидко шукає. Скоро накриває у великому покої стіл для тих розбійників, а обрус по саму землю — запхала їх під стіл, під той обрус. Разом з собакою. А собака був дуже мудрий і мовчав.

Прийшли ті розбійники і привели за собою велику худобину. Будуть різати.

А та кухарка накриває їм стіл, кладе всяку їжу, зараз будуть засідати за стіл їсти. Сіли, а єден з-межи них встає, кличе до себе кухарку й питає:

— Хто тут був? А вона каже:

— Тут нікого не було.

— Я чую людську кість. Тут хтось був, — знов повторив той.

І зачали вони ту жінку дуже катувати. Вона зачала проситися, би її на хвильку випустили. Вона зараз прийде. Але як вони її пустили, то вона й пропала. Вже більше її не бачили.

І почали вони великий розшук по палацу. Цілий дім перетрясли — нема. Прийшли, посідали за стіл і радять раду. Радяться і їдять. Під час того їдення вони знов почули людську кість.

— Тут хтось є, і все.

А пес таки порушився, і вони вчули. Відразу подивилися під стіл.

— Ага, то ти, Йоган? То ти, Марися? Вилазьте!

Вони ся дуже настрашили. А розбійники повставали з-за стола і радяться, що з ними обома робити.

А Йоган опанував собою, вихопив шаблю, заскочив ззаду і всім їм голови постинав. Одинадцятьом стяв, а дванадцятого трошки надкалічив. А той удав, що він убитий і ліг коло тих одинадцятьох. Йоган дуже врадувався та й каже:

— Тепер ми будемо тут самі жити. А вона йому:

— Я тутка жити не буду.

Взяли вони ті трупи і затягнули до пивниці. І того дванадцятого, що був живий. І що вона придумала? Каже:

— Йоган, вже маємо все, але я дуже хвора. Треба мені звіриного молока.

Посилає вона його за молоком і до зайця, і до лиса, і до медведя — до багатьох звірят. Пішов він у ліс за тим молочком.

А вона, як він пішов з дому, встає з ліжка і йде до того до пивниці. А то був її коханок. Підтримує вона його і їжею, і всім.

Йоган здибає медведя, а медвідь каже:

— Йоган, Йоган, я знаю, що ти хочеш. Ти хочеш медвежого молочка і маленького медведика.

І дає йому молочко й того медведика. Прийшов він додому й дає Марисі то молочко й того медведика. Дає, аби їй помогло, а вона ніби заживає його, але не заживає, а виливає за ліжко, так, щоб Йоган не видів. І каже:

— Йоган, мені твої ліки нічого не допомагають.

І він діставав молоко і від інших звірят. Вони йому давали своїх маленьких звіряток. А вона казала, що їй нічого не допомагає. І все того розбійника доглядала.

Йоган пішов по молоко і вертає з лісу. Вона була тої думки, що його з’їдять звірі, а його звірятка полюбили. Як він пішов послідній раз по молочко, вона випустила того розбійника на волю, до хати. І радяться обидвоє, як його знищити, як він прийде з лісу.

— Ти, Марисю, зроби так. Як він прийде, приголуб його, нагодуй. І зроби йому купіль. А ліжко зроби з самих ножів і бритов і простиралом прикрий. Би він на то положився.

Вона так і зробила. Він ліг на то ліжко, і з него зробилося м’ясо. На тім скінчив Йоган своє життя.

А розбійник з Марисею обіймаються. Вони дуже щасливі, що змили його з землі. Повипускали всіх його звіряток. І радяться, що робити з тілом. А звірятка кругом него плачуть, скавулять. Дуже його любили. Взяли розбійник з Марисею то тіло в простирало і несуть далеко в ліс закопати. А звірятка йдуть за ними й дивляться, де вони його понесуть.

Вертають розбійник з Марисею додому, а звірятка лишаються тамка, коло того тіла. Радиться медвідь з усіма звірятами:

— Що маємо робити?

Відкривають його тіло, складають усі його частини, котра до чого належить. І зложили Йогана, як живого. Медвідь дав приказ усім звіряткам, щоби збирали квіти всякого роду. Нанесли звірята тих квітів, а медвідь все докупи змішує і робить масть. І від тої масти Йоган устав живий. Оживили його звірятка тими лісовими квітами і вертає Йоган до того палацу на два слова з Марисею. Хоче він видітися з нею. Прийшов до палацу — нема ні її, ані його. Всі звірятка коло него скачуть, радуються. Став він у тім палаці і розглядає по лісі. Зиркнув, а вони обоє спацирують, Марися з тим бандитом. Він як то побачив, то гірко заплакав, тоді каже до звірят так:

— Звірятка мої дорогі! Ви добре слухайте, що я кажу. Як я свисну раз, то би-сте були коло перших дверей. Як свисну другий раз, то би-сте були коло других дверей, а як свисну третій раз — би їх розірвали, так, як вони розірвали мене.

І звірятка зробили з них масло та й прийшли до него. Тоді він запалив той палац, і цілий палац згорів. А він вернувся до своїх батьків.