Про Михасика
Українська народна казка Чернігівщини

Падав лапатий сніг. У лісі лежали білі заметілі. Сіренький зайчик, лисичка-сестричка і білочка весело грались і стрибали в снігових кучугурах.

— Михасику, виходь, нумо разом гратись, — позвав зайчик.

Маленький Михась визирнув у вікно.

— З хати виходити не можна, застудишся, — сказав татові зачинив вікно.

Замучений Михась сумно дивився крізь замерзлу шибку, як граються надворі його друзі.

— От стане тепліше, тоді й погуляєш, — пообіцяв тато синові.

Михасика посадили за стіл обідати. А у вікно заглядали його друзі, звали гратись. Батьки примушували його їсти, а хлопчикові не хотілося. Раптом він поперхнувся і закашляв.

— Ой, який жах! Він застудився! — закричала мама.

І зразу ж вклала Михасика в постіль. Як тільки батьки вийшли з дому, маленьке ведмежа вибігло з хати.

— Ура! Михасик прийшов! — закричали звірята, побачивши свого друга.

— Біжимо на озеро, покатаємося на льоду! — запропонував Михасику зайчик і білочка.

Ведмежа зі страхом ступило на лід, зразу ж посковзнулося і впало. А дома тим часом здійнявся лемент.

— Михасик пропав! Так він же хворий! — схвилювалися батьки.

Мама і тато прибігли до озера, тепло закутали синочка, повели додому, вклали в постіль і викликали дохтора. Дохтор Кіт ретельно оглянув Михася і сказав:

— Ваш син повинен загартовуватися і більше часу проводити на свіжому повітрі. А зараз його треба відправить у гори в оздоровчий табір.

Мчить потяг, везе в гори Михасика та його друзів. У таборі малята робили зарядку, Михась навчився кататися на лижах і стрибати з жердиною у висоту.

Через кілька тижнів ведмежа повернулося здорове з великими силами і з великою енергією!