Про Хвеська та Хвеську
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
В одному селі жити Хвесько та Хвеська, бідненько жили, нічого лишнього не було. От одного разу Хвеська каже:
— Піди до наших, може, наші що дадуть.
Хвесько шапку в охапку, вдягнувся і пішов. Приходить у хату до своїх.
— Здоровенькі були, казала Хвеся, щоб що дали.
— Сідай за стіл, пообідай з нами, розказуй, як живете.
Пообідали. А родичі й кажуть:
— Холодно стає, візьми кожух та й тепліше стане. Хвесі поклін передай.
Подякував Хвесько і пішов собі. А Хвеська назирцем за ним ходила-виглядала, не дождалась та й до сусідів на посиденьки.
Прийшов Хвесько додому, а Хвесі немає. Кинув кожух на мокрий діл та й ходить по ньому, жінку виглядає. Приходить Хвеська, питає:
— Був у наших?
— Був.
— Щось дали?
— Дали.
— А де дів?
Хвесько на діл показує. А Хвеська йому:
— Ой дурний — дурний, нерозумний, взяв би ти кожух та й повісив на гвіздок.
— Так зроблю на другий раз.
Проходить врем’я, знов посила Хвеся Хвеська до своїх. Хвесько шапку в охапку,одівся і пішов. Приходить і каже:
— Здоровенькі були, казала Хвеся, щоб що дали.
— Сідай, сідай, гостем будеш, повечеряй з нами, а тоді щось і дамо.
Поїв та все допитується, чи дадуть, що. Дали йому лоша. Жене Хвесько
його додому. А Хвеська назирцем ходила, ждала-виглядала, не дождалась, пішла до сусідів на посиденьки.
Приходить Хвесько додому з лошам та й тягне його на гвіздок вішати. Тут і Хвеська нагодилась:
— Ой дурний, дурний, нерозумний, взяв би лоша та повів його в хлів, сінця в ясла поклав та нагодував його.
— В другий раз зроблю як ти кажеш.
Живуть-поживають. Лоша росте собі, Хвеська за ним дивиться. Через якийсь час каже Хвеськові:
— Ти б пішов до наших, може, щось дадуть.
Взяв Хвесько шапку в охапку і пішов до родичів.
— Здоровенькі були, казала Хвеся, щоб що дали .
Почали наші розпитувати про Хвесю, коника, як вони там живуть-поживають, добра наживають. А Хвесько на стіл поглядає, гостинців собі дожидає. Потім розпитали, і дівчинку Хвеськові дали. Іде Хвесько додому, дівчинку веде за собою. Жінки дома не було, на посиденьках у сусідів. Привів Хвесько дівчинку додому, тягне до ясел, сінцем пригощає. А дівчинка давай плакати. У цей час Хвеська нагодилася та й каже:
— Ой дурний, дурний, нерозумний, взяв би ти дівчинку посадив за стіл, нагодував, попоїв та й був би розумний.
— Так зроблю вдруге.
Ось уже й Масляна й настає. Схотілось Хвесі вареників з сиром, посилає Хвеська до наших. Хвесько шапку в охапку та й пішов. Прийшов та й каже:
— Здоровенькі були, казала Хвеся, щоб сиру, масла дали.
Родичі Хвеська пригощали ще й додому дали. Ось іде Хвесько додому. Надворі холодно, зима не відступає, лід під ногами тріщить. Страшно Хвеськові йде він і тріщини маслом змазує. А ворони над головою кричать:
— Кра — кра — кра!
Хвеськові почулось,що «крав». Взяв він той сир та й пожбурив воронам, а додому ні з чим вернувся.
Швидко Хвеська додому вернулась, побачила, що Хвесько прийшов без
нічого та й каже:
— Ой дурний, дурний, нерозумний, взяв би приніс додому, а я вареничків
наварила.
— Вдруге так і зроблю.
А сам живіт погладжує, об’ївся у рідних.
Скоро казка кажеться, та нескоро діло робиться.
Пройшло якесь врем’я. Пригласили Хвеська та Хвеську рідні у гості. Хвесько шапку в охапку та й пішов з Хвеською. В гостях їх смачним пригощали. Стало надворі смеркати, то й ночувати залишили. А Хвесько так наївся, що захотів пити. Посилає його Хвеська в погріб, там бочка квасу яблучного стояла.
— Та тихенько, щоб родичі не почули, а то розбуркаєш усіх.
Поліз Хвесько у погріб, там темно, не видно, спіткнувся об бочку, знайшов чіп, вийняв його, весь квас і розлився. Приходить до Хвесі.
— Ой дурний, дурний, нерозумний, що ж ти натворив? Піди в сінях стоїть мішок з піском та засип. А в сінях стояли два мішки: один з мукою, а другий з піском. Взяв Хвесько мішок муки та й тягне його в погріб, висипав увесь.
Як побачила це Хвеся, а надворі вже світало, хамись — хамись та й додому
подались.
З тих пір живуть-поживають в гості до своїх не поспішають.
От і казці кінець, а хто слухав молодець.