Про Яреминого Івана
Українська народна казка Чернігівщини

Жив собі Ярема з жінкою. Народився у них син, назвали його Іван. Жили

вони заможно, мали челядь. От помирає у Яреми жінка, одружився він вдруге та й живе собі. Підріс Іван, треба його женити. Знайшли дівчину у далекому селі. Посилає Ярема Івана з челядником по наречену. Приїхали вони, забрали дівчину та й збираються додому. А дорога була неблизька, тож по путі треба було заночувати.

Настала ніч, челядник зробив для молодих курінь, а сам став на сторожі. Прилітають вночі до того місця три голубки і речуть:

— Іде Іван Яремович до рідного отця та не до рідної матері. Буде йому мати з-під срібного дзвона троє коней слати. Хто за них візьметься — прахом піде, а хто дочує та скаже — по коліна в камені стане.

Челядник це все почув, але на ранок нічого не сказав. Їдуть вони далі, знов застала їх ніч. Знову прилетіли три голубки, сказали те саме, тільки про шість коней, а хто це передасть — по пояс закам’яніє. Знову на ранок челядник нічого не сказав.

Третя ніч застала їх у дорозі. Прилетіли три голубки, розповіли про дванадцять коней. А хто це почув і розповість — той увесь закам’яніє. На четвертий день доїхав Іван з нареченою, а назустріч їм біжать троє коней. Іван хотів їх зловити, але челядник не дозволив. Ідуть вони далі, а назустріч шестеро коней. Знову челядник не дозволив їх упіймати.

Доходять вони майже до самої хати, а назустріч їм біжать дванадцять коней. «Ну, — думає Іван, — оце вже точно мої будуть». Але знову став челядник на перешкоді. Іван вже аж розсердився.

Прийшли вони додому, Іван і питає у челядника:

— Чому ти не дозволив мені упіймати тих коней?

Челядник почав розповідати. В міру того, як він відкривав таємницю, його тіло кам’яніло. Злякався Іван, став той камінь бити, нічого не допомагає. Пішов він у церкву і розказав усе батюшці. Батюшка той знався на різних ситуаціях та каже:

— Можна допомогти твоєму горю, є один спосіб. Але чи погодишся ти?

— Погоджуся на все, аби мого вірного слугу врятувати.

— Одрубай на лівій руці мізинця, наточи крові і намалюй на тому камені хрест. Та гляди, роби все від щирого серця.

Намалював на камені Іван хреста. Тільки він це зробив, камінь увесь розсипався, вийшов звідти живий-здоровий слуга. Зрадів Іван, обняв челядника та повів до хати.

Стали вони однією сім’єю жити-поживати та добра наживати.