Про Ярмолу Цурку
Українська народна казка Чернігівщини

В одному селі жили дід і баба. Жилося їм дуже бідно, бо дід був дуже лінивий. Він нічого не хотів робить, а тільки ходив по селу та обдурював людей.

Одного разу пішов дід до пана найматися на роботу. Пан загадав за тиждень викосити траву. Ярмола Цурка пообіщав все зробить, якщо йому дадуть напарника. От вони збираються косить ниву. Та Ярмола Цурка каже:

— Давай, поснідаємо.

А пан приніс і випивки, і закуски. Коли поснідали, Ярмола Цурка й каже:

— А тепер давай, друже, приляжемо, оддишем.

Лягли, полежали.

— Тепер, — каже, — давай будем обідать.

Сіли, пообідали і знову лягли відпочивати. І так увесь тиждень вони коси в руки не брали. От Ярмола Цурка й каже:

— Поїхали, я пану скажу, нехай через тиждень бере гребців і йде сіно згрібати.

Напарник переживає, що неправду будуть казати. А Ярмола йому:

— Не твоє діло, я сам все зроблю. Я такий чоловік, що хоч, те й зроблю.

Приїжджають до пана і кажуть, що через тиждень вже можна гребти. Та гроші за роботу вимагають. А пан відповідає:

— Ні, це ти дорого загадав, я тобі таких грошей не дам.

— Не даси, — розсердився Ярмола, — поставлю на місце траву. Я такий чоловік, що хоч, те й зроблю.

Пан махнув рукою і недоплатив. А на другий день поїхав подивитися, чи скошена трава. Бачить, трава й справді стоїть. От захотів тоді пан ще раз перевірити Ярмолу Цурку.

— Давай, — каже пан, — я тобі дам ще два питання.

— Щоб ти мені не сказав, я на все дам відповідь, — одказав Ярмола.

От пан загадує:

— Якщо перед тобою поставити десять жінок, як між ними розпізнати Діву Марію?

— Знаю, — відповів Ярмола, — в неї пуповини нема, вона створена Богом.

— Ну, — каже пан, — розумний чоловік, правду говориш. Значить, ще одну загадаю. Скільки зірок на небі?

— Порахую, — відповів Ярмола, — тільки дай таке місце, щоб я всю ніч стояв і рахував.

Пан виділив хатинку. Поки він не лягав спати, Ярмола пальцем водив по небу, рахував. А коли пан заснув, Ярмола й собі ліг спати. Перед ранком зірок не стало, Ярмола Цурка йде до пана і називає якесь число зірок, а пан не вірить.

— Порахуй сам, якщо не віриш, — одказує Цурка.

Пан хитнув плечима, махнув рукою, та так і недоплатив чоловікові.

Пішов Ярмола Цурка на чужі села. Йде, коли бачить людей зі свого села. Вони їхали підводами у Крим по сіль. На ніч порозпрягали коней, вози поставили, а самі полягали спати. Ярмола же порозвертав усі вози голоблями назад. Люди повставали, коней позапрягали та й поїхали далі. Їдуть-їдуть, дивляться, а дорога назад веде. Чия ж це робота? Всі здогадались, що це Ярмола Цурка. Зговорились піймати його і втопити в річці. Піймали Ярмолу, вкинули в мішок, зав’язали, а самі пішли шукати каміння, щоб прив’язати до мішка і кинути у воду.

А тим часом проїжджала бричка. Ярмола давай кричати «Я не хочу попом, я не хочу попом!». Пан зіскакує з брички та й питає:

— А чого ж ти не хочеш бути попом?

— Ну, — каже Ярмола, — оце люди хочуть поставити мене попом, а я не хочу. Дак вони кажуть, що буду сидіти, доки не погоджуся. А як не погоджуся — вкинуть у воду.

Пан усе вислухав та й сказав, що він хоче бути попом. Ярмола йому наказав бистро залазити в мішок, а сам — на бричку і поїхав. А люди прийшли з камінням, прив’язали його до мішка з паном та й вкинули у воду. Ярмола уночі тихенько приїхав додому та й каже бабі:

— Давай, хутко заріжемо порося, бо я їду на чужі села. Тільки нікому не кажи, де я.

Баба погодилась. Зарізали порося, сало склали в дві торби.

— Одна торба, — каже Ярмола, — буде на зелений покіс, а друга — на білий. Щоб ти їх не займала.

Після цього Ярмола поїхав з дому. Зупинився у якомусь чужому селі, бричку покинув, а сам ходить по селу. Аж чує, з одного двора свіжиною пахне. «Напевно, закололи кабана»- думає собі. Заходить у хату, вітається, каже, що роботи шукає. А хазяйка давай питати, з якого він села. Та Ярмола як закричить в цей час:

— Жінко, у ваш двір зайшла чиясь корова і сіно їсть коло копиці!

Баба вискочила, давай корову виганять з двору. А Ярмола заслонку в печі відкрив (в хаті дуже пахло смаженим), а там гусь. Він гуся в торбу, а на сковороду лаптя свого положив. Баба, зайшовши в хату, знов питає, з якого він села.

— Та я з села Сковороди.

— А як же звати пана у вашому селі?

— Дак, колись був Гуcенко, а тепер Гуcенка перевели у село Торби, а в Сковородах остався Личенко, — відказав він.

Хазяйка пригостила чайком Ярмолу і він пішов далі.

А баба Ярмолина ждала його цілий вечір, а дід не являється і по торби ніхто не приходить. От баба вийшла з двору, коли по дорозі йде чоловік у зеленому, вона й бідкається:

— Чоловіче добрий, зайди та забери торбу, доки вона висітиме? Чоловік здвигнув плечима, взяв ту торбу та й пішов. Через деякий час баба знову виходить на дорогу. Бачить вона, йде чоловік у білому. Вона й того загукала та й оддала торбу з салом.

А тут і дід явився.

— Давай, — каже, — бабо, торбу, що на білий покіс.

А баба йому одказує:

— Ой, я вже діду давно оддала і білу, і зелену торби.

— Дурна ж ти, бабо, — розсердився Ярмола, — поїду я. Як не найду дурнішу од тебе, все одно не вернуся.

Бродить Ярмола по селах, коли чує, що по пану, якого утопили, поминки справляють. Він допитався, що таке, що жінка поминки справляє. Ярмола заходить у хату, співчуває жінці покійного пана та й каже, що він з того світу, що там такий рай. А чоловік її ще не в раю, бо недавно тільки попав туди. Пан дуже просить, щоб йому щось передати. Пані наклала всього на бричку, винесла та й каже Ярмолі, щоб це все передав пану. А бабки стояли недалеко, почули та й давай просити, щоб їхніх чоловіків побрав.

— Багатьох не зможу, — відповів на це Ярмола, — а двох візьму. Давайте свої торби і чоловіків.

Втопив він мішки з чоловіками, а бульки й пішли по воді. А Ярмола на це каже:

— То вони коней саме вибирають. Спочатку їм трудно буде, як і мені. А тепер я у раю.

Пані знов наложила на бричку всього і Ярмола поїхав додому. Приїхав і каже бабі:

— Є ще, бабо, дурніші за тебе!