Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Про багатого Марка
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі багатий Марко. Велике багатство мав, багато слуг. Він їздив на ярмарок торгувати. Одного разу їде він з ярмарку, і вийшов з хати чоловік і переходить його. Та й каже:

— У мене є одинадцять хлопців. Тепер народився дванадцятий. І я хочу, щоб ви були в мене за кума.

Марко розсердився і не хотів того. А потому пом’як і пішов за кума.

Коли охрестили дитину, Марко поїхав додому. І як ліг спати, йому вночі приснилося, що та охрещена дитина йому каже: «Що твоє, то буде моє». Рано встав Марко та й думає собі: «Що то може бути, що таке мені приснилося?»

Відтоді кожної ночі снилася йому та дитина і казала уві сні: «Що твоє, то буде моє». Тоді він пішов до того чоловіка і попросив його, щоби дав йому ту дитину. А чоловік поскорбів і не хотів віддати дитину. І не дав.

Багато разів приходив Марко до того чоловіка, бо йому все снилася дитина. І нарешті продав той чоловік Маркови дитину за великі гроші. Чотири роки було вже тоді дитині.

Купив Марко ґелетку, поклав того хлопця в ґелетку і добре заденчив *. І кинув з моста в воду. І попливла ґелетка рікою. А жінки прали на березі ріки, побачили ту ґелетку та й кажуть:

— Нова ґелетка плине. Добра буде на огірки.

Імили вони ту ґелетку, притягнули до берега, відкрили, а там хлопчик. Взяли вони його та й за чергою утримували, тиждень одна, тиждень друга. І перебував він у тім селі.

Коли хлопець виріс, йому сказали:

— Ти вже можеш робити. Іди служити.

І пішов він служити. А куди? До того Марка пішов, бо то багач.

Одного разу каже Марко до хлопця:

— Я хочу з тобою поговорити. Відки ти? Чий ти? З котрого села?

А хлопець каже:

— Я не знаю, відки я. Я з ґелетки.

Вчув це Марко і попіснів *. І дуже він зненавидів хлопця. Він хотів, би цего хлопця не було, бо ж снилося йому, що цей хлопець має у него все взяти.

А той Марко має великий човен. Хлопець відслужив, а він йому не заплатив. Але сказав, би вони їхали тим човном за море.

Марко сам сів на той великий човен, а до него ззаду був причеплений другий, менший човен. У той другий човен Марко посадив хлопця. Відтягнув Марко той човен на середину моря і відчепив його, лишивши хлопця серед моря без весел і без нічого. Марко думав, що хлопець утопиться. Той човен поплив сам по морю. Довго плив він, і пригнали його хвилі до берега. Хлопець вискочив на берег і зачав бігти. І стрівся йому якийсь чоловік і каже:

— Куди ти біжиш?

— Сам не знаю, куди біжу, — відповів хлопець і розповів йому свою історію.

А той чоловік сказав йому:

— Тут буде велика риба-кит. Ти штрикни на неї з берега. Але дивися, би вона тебе не з’їла. І риба-кит завезе тебе через море додому. Коли вона підпливе до берега, аби ти виштрик на берег. Виштрикни і йди до Марка.

Хлопець так і зробив. Доїхав на рибі до берега, виштрик і пішов назад до Марка. Марко дуже розсердився, як увидів його живого. Бо ні один ще відти не вернувся, а той вернувся.

А на великому Марковому човні було чарівне весло. Хто його йметься руками, то руки приростуть до того весла і має той тримати то весло, поки жиє. Бере Марко того хлопця в море і хоче втопити його. Але забувся та й хапнувся за то весло серед моря, і його руки приросли до весла. Хлопець виштрикнув з човна на берег, а Марко пропав, не годен був уже вернутися, бо руки його приросли до весла. І як йому снилося, так і зробилося. Лишився хлопець на Марковім господарстві.

Тоді скликав хлопець усі слуги, які були в Марка, і розділив той маєток на всіх слуг. А сам вернувся до свого вітця, якого довго шукав, але таки знайшов.

* Заденчи́ти — забити дно в бочку.

* Попісні́ти — спохмурніти.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області 1 листопада 1987 року Стовп’юк Анна Лук’янівна (1903 року народження)

Про багатого Марка
Українська народна казка Гуцульщини

Був багатий Марко. Міністер. В него вмерла жінка, він лишився з сестрою. З Настею. Зробив Марко великий набуток та й запросив усю міністерію. Він рихтується, дивиться, йде Ісус Христос з Петром та й з Павлом. І він подумав собі: «Ану закличу я бога. Чи прийде, чи ні?» Та й каже:

— Господи Боже, хочу вас просити. У мене великий з’їзд міністерії. Прошу й вас. Файно вас прошу, зайдіть увечір до мене.

А Ісус Христос каже:

— Дякуємо за ласку. Зайдемо.

Ввечір визирає він всіх. А така громовиця, так блискає, що най преч *. Вся міністерія з’їхалася, а Ісуса Христа нема. Але з того боку, де блискавиці й громовиця, ідуть три старці. Та й за палицю тримаються. Один спереду, другий посередині, а третій ззаду. Той, що незрячий, посередині за палицю тримається. Та й повертають усі три до багатого Марка. І просяться на ніч. А він їм каже:

— У мене нині не для старців набуток, а для міністерії. А той середній старець каже:

— Я сліпий, каліка вічна. Може ми би коло коров переспали? Видите, яка плова *, які дощі.

А Марко каже.

— В мене коло коров підлоги помиті. Міністерія буде йти на все дивитися. Нема в мене для вас пляцу *.

— Може би, коло псів?

— Ні. В мене скрізь буде міністерія переглядати.

Таки ніде не хоче приймити. А там на боці був курник. Старці питають:

— Може би, під курником?

— Ні.

А Настя каже:

— Бійся бога. Видиш, які блискавиці, яка плова. Ти прийми їх, — каже, — най ідуть під курник.

— Та най ідуть уже, — сказав Марко.

Настя дивиться, а вони пішли всі три під курник та й посідали. Та й той середній узяв платинку та й над ними присилив. Аби не падало на них з-під курей. А Настя стоїть та дивиться. І собі подумала: «Йой, вони такі голодні. Може, щось тихенько возьму та дам їм їсти». Пішла та й з голубців узяла шкірки тої, що накривають кухарки голубці. Взяла тої шкірки, та й принесла, та й їм подала. Пішла та й дивиться у віконце, чи вони їдять, чи ні. А той середній старець ту шкірку перехрестив та й три рази на ню хохнув. Та й перекроїв ножем, з тої шкірки така булка зробилася, що йой. А то був Ісус Христос. Він укроїв кавалок та й дав Петрови, та й дав другий кавалок Павлови.

Настя дивиться, а то з неба промінь упав. То летів ангел. Прилетів ангел та й каже:

— Ісусе Христе, родичі двадцять один рік прожили, і не було дітей у них. А тепер народився хлопчик. Який йому талан дати?

І сказав Ісус Христос так:

— Тому хлопцеви міністра Марка все майно.

Всі повибігали з хати, а то лиш промінь і в тому промені Ісус Христос, Петро й Павло. І ангел між ними. І зажурився Марко. І думає собі так: «Котрого нині числа? Цего числа вродився хлопчик у родичів, що не мали двадцять і один рік дітей». Він це занотував і сказав післати військо, аби воно ту дитину найшло й забрало.

Військо найшло ту дитину. А та дитина така файна. Родичі тримають її на руках і не хочуть давати. Дають майно, все дають, аби лиш дитину не брали. А військо:

— Нє!

І забрали ту дитину. Та й куди понесли? В кущі. Занесли в кущі та й жаль їм дитину нищити. Наклали під смереку купу моху. Сонечко пригріло, а вони дитину розповили і поклали на той мох. А дитина ручками й ножками киває. Військо поховалося та й дивиться, що то з того буде. Дивляться вони, а то йдуть дві бабі. З кошелями по гриби. Надходять, дивляться, а на моху бавиться дитина в пеленках.

— Паранько, ходи, видітимеш, що я найшла.

— Йой, — каже, — в тебе четверо дітей, а в мене дітей нема. Бери собі ці гриби, а дай мені дитину.

Взяла жінка дитину, пішла до церкви та ухрестила її. Коби вона була сказала: «Я вродила», а то сказала, що найшла в кущах на моху.

Дізнався Марко про ту дитину та й собі подумав: «Що то за хлопець?» Хлопець ріс, а Марко все про него думав. А коли вже хлопцеви сімнадцять років було і брали його під комісію, Марко подумав: «Це таки той хлопець». І покликає хлопця до себе. І сказав забити його у бочку, покласти ту бочку в човен і пустити в море. Як море заграє, бочку з човна викине в воду. Залізні обручі не пустять його, і він там умре.

І довго стояв човен на морі, і море не грало, і човен не перевернуло. А хлопець зголоднів, почав ковтати в бочку, але ніхто його не чув.

А на річці, там, де річка в море впадає, перуть дві жінці. Та й каже одна з них:

— Яку файну бочку морем несе.

Одна каже, що собі возьме ту бочку, а друга — собі. А далі каже одна другій:

— Накидаймо в цю бочку крижавок * та й цілу зиму будем брати. Та й буде моя бочка й твоя.

Притягнули бочку до берега, вибили дно, а там хлопець, як лялька.

Одна жінка каже до другої:

— В тебе діти є, а в мене нема. То я беру хлопця, а ти бери бочку.

Коби вона була не казала, що на морі хлопця ймила! А вона сказала. Та й донеслося до Марка, що на морі ймили хлопця. Наказує він аби того хлопця припровадили до него. Припровадили хлопця, а Марко пише картку до свого зятя Петра. А той Петро був від тигрів. Як людина завинила, то її давали межи тигрів. І написав Марко в тій картці: «Тримай цего хлопця в себе, а я прийду і скажу, що з ним робити». Дає картку хлопцеви й каже.

— Цю картку занеси моєму зятеви Петрови. Тримай її в руці догори і неси. І би ти нікому не давав цю картку читати.

Хлопець несе картку та й іде почерез луг. З корчів виходить дідик. І питається хлопця:

— Що з тобою є, що ти так руку догори несеш? Що ти, каліка чи що?

А він каже:

— Міністер Марко дав мені картку до свого зятя. І сказав, аби я ніс її і не дав нікому прочитати.

А дідик каже:

— Дай мені ту картку. Я не буду нічого з нею робити, лиш пообзираю.

Хлопець подав йому картку, а дідик лиш пальцем гейби щось пописав на ній. І повернув хлопцеви.

Приносить хлопець картку до Петра, подає, а в тій картці написано: «Ожени його до тижня, а я приїду в неділю та й переблагословлю».

Петро це прочитав, та й гай найшли дівчину, файну, як ляльку. Скликав Петро міністерію, накликав гостей і зробили хлопцеви весілля.

По весіллю в неділю дивляться, Марко їде. В бричці, на конях все золоте. Став Марко, зять Петро розпряг коні, заніс і замкнув упряж. Марко ввійшов до хати, привиталися. Та й питає Марко:

— Ви зробили то, що я написав?

— Зробили.

— Іди заклич хлопця.

Закликали його, а він зібраний як міністер. Марко питає:

— Що це є?

— Що написали, то є.

— Я такого не писав.

— Я покажу вам вашого листа. Ви написали, щоб я оженив хлопця.

Рознервований Марко вибіг надвір. Вони ждуть його, а його нема та й нема. Вийшли надвір, питаються — ніхто ніде не видів Марка. Подивилися за ліву браму, а то лиш шмаття з Марка. З’їли його тигри.

Петро впрягає коні, бере ті гроші, що їх міністерія накидала на весіллі, бере хлопця і їде до Маркового дому. Приїхали, і дав йому Петро всі ключі. І потвердили хлопця замість Марка міністром.

І почав він шукати своїх батьків. Чи є така й така родина? І найшлися вони. І привезли ту родину до него, маму й тата його. Приїхали вони, і він їм розказує:

— Велику я печаль пережив. А тепер став міністром.

* Преч — геть.

* Пло́ва — злива.

* Пляц — тут: місце.

* Крижа́вка — головка капусти.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Пістинь, Косівського району, Івано-Франківської області 29 лютого 1988 року Третяк Марія Николаївна (1903 року народження)

Про багатого Марка
Українська народна казка Чернігівщини

Був собі бідний хлопець. Захотів він найнятися і пішов до одного багатого пана чи то поміщика. Пан не схотів його найняти і відіслав назад. Тоді цей хлопець ходив-блукав і впросився в якусь хату ночувати. А там жінка народжувала дитину. При ній була баба-повитуха. Подивилася баба в вікно і каже:

— Ось цей хлопець, що ходив найматися, зараз під вікном стоїть. Колись я приймала його при родах. Хоч цей пан його не найняв, та все одно він унаслідує його багатство і буде там хазяїном.

Вийшла баба і каже:

— Іди і наймайся до того багатого. Тепер він тебе прийме.

Хлопець так і зробив. Пан найняв його, а він полюбився з пановою дочкою. Не дуже панові це подобалося. Пішов він до коваля і домовився, що пришле свого наймита підкови кyвати, а той щоб його спалив його вогнем.

Наймит пішов та й забув ті підкови взяти. А хазяїн, Марком його звали, взяв ті підкови та й пішов у кузню. Та тільки двері відчинив з підковами, а коваль, думаючи, що то наймит, спалив його.

А наймит на дочці одружився і став хазяїном.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

144 (3999). Про багатого Марка. СУС 461. Записав Микола Зінчук 27 жовтня 2007 року. Компанець Євдокія Сергіївна (1919). Чернігівська область, Носівський район, Плоске