Про брата щедрого і брата скупого
Українська народна казка Бойківщини

Мав батько двох синів. Єден з них був скупий, а другий — щедрий. Як робили в них люде, то той старший, котрий був скупий, увечері випроважав їх аж за ворота, аби дещо не вкрали. Та й сказав він батькови, що хоче женитися. Батько каже:

— Женися, але тілько бери багату. Вона має десять моргів, і я тобі даю десять.

Той ся вженив та й уже сам ґаздує. А молодший каже:

— Тату, і я хочу женитися.

— Женися. А з ким?

— З тою...

— Та то ж послідні жебраки, — каже. — В них нічого нема.

А той менший брат був щедрий. Він давав бідним людям, що в них робили, і крупів, і гороху, й фасолі. І єдна з тих бідних дівчат влюбилася в него. То з нею він хотів женитися. Каже батько:

— Женися, але то бідні. Кілько поля дає її тато?

— Дає півморга.

— Та й я тобі півморга дам.

Вони обоє ся спізнали та й ся поженили. Так і жили, чужими робітниками. Той бідний чоловік усе ходив рибу ловити. Як наловить риби, то більшу несе до пана і продає, а меншу — собі. Якоїсь муки десь купить, то жінка щось зварить, та й ту рибку підсмажать. Так і проживали.

Іде він раз на рибу, а там діти бавляться катапулькою такою. Стріляють, та й підбили кавці крило. Ходить кавка та крило тягне. Той увидів, дітей відогнав, та й забрав тоту кавку з собою. Приніс її додому, десь узяв масла, помастив і вигоїв їй крило. Кавка вже ніде від него не йде — де він, там і вона. Узяв він вудку, щоби йти на рибу, вона йде за ним. Він якусь маленьку рибку злапає, їй кине, і вона його всюди тримається.

Раз пішов на рибу. Він був робітник, але пішли дощі, намочили, та й усі пішли з поля геть. А він іде рибу ловити. Ба, а жінка десь щось у хаті порає. Після дощу була велика вода, а тепер уже зачала падати. Лапає він рибу, а кавка пробігає сюди-туди по корчах, літає собі. Десь якусь муху злапає, десь щось інше, та нараз найшла хустинку і несе ту хустинку йому. Приносить, а в ній два золоті перстені з дуже дорогими бриліянтовими каміннями. Дуже дорогі були ті два перстені. Він узяв їх та й разом з тою зловленою рибою приніс додому. Прийшов і каже жінці:

— Дивись, що кавка знайшла. У пана є донька. Я понесу, і, може, пан для неї купить, дасть за ті перстені муки.

Вибрав він для пана більшу рибу, а меншу лишив дома. Узяв рибу й ті два перстені та й пішов до пана. Подає ті перстені панови та й каже:

— Дивіться, що мені кавка нині найшла. А пан подивився та й каже:

— Ти ще комусь їх показував?

— Нє, нікому, лише жінці.

— А жінка не казала нікому?

— Та ще не мала коли.

— Я в тебе їх візьму, але біжи раз-два додому і скажи, аби жінка нікому не казала, що ти таке найшов.

— Добре.

Чоловік пішов та й каже:

— Жінко, казав пан, аби нікому про перстені не казати. Лиш пан має знати. І пан дасть нам за то муки.

Вертається він до пана.

— Ну як, жінка нікому не казала?

— Нє.

— То що тобі дати?

— Та що я буду казати? Що ваша воля, то дайте.

— Та й що тобі зараз дати?

— Муки трохи дайте. Пан узяв мішок.

— Ходи.

Наметав йому у мішок муки, кілько міг донести, та й каже:

— Неси, а завтра прийдете обоє з жінкою. Той так ся втішив. Приніс муку та й каже:

— Дивися, жінко, вже будемо мати до переднівку. Це я приніс. А пан ще сказав прийти завтра нам обом. Він ще нам щось дасть. І будемо мати що їсти.

Прийшли вони другий день до пана, та й каже пан жінці:

— Ти умієш тайну заховати, аби нікому не сказала?

— Я не скажу нікому нічого, пане. Лише ви, чоловік і я будем знати, більше ніхто.

— Ну то йдемо.

Прийшли на поле, і пан виділив йому десять моргів поля. За ті два перстені. Та й каже:

— Ходи до стайні і вибирай собі коня.

Вибрав він коня. Пан повів їх до другої стайні і каже їй:

— Вибирай собі корову.

Вибрала вона корову. Дав йому пан віз, борону, плуг. І ще дав зерна до переднівку.

— Неси додому. І нікому аби-с не казав, бо як кому скажеш, то в тебе заберуть.

Все. Тихо. Але в него був хлопець, у того бідного. І на Великодні свята не мав хлопець убрання. Та й каже він братови-багачу:

— Брате, позич ми грошей, аби купив хлопцеви убрання, бо будуть усі мати, а моя дитина не буде мати.

А той каже:

— Як піде до мене на літо худобу пасти, то я дам. На зиму буде собі дома, а на літо най у мене буде.

— Та добре, піде до тебе хлопець.

Пасе хлопець худобу в брата, а він уже сам має коня й корову, і нема кому пасти. А там близько жид сидів. Та й каже йому той жид:

— Слухай, сусіде, ти би не поїхав мені по товар у місто? І він поїхав, і Мошко йому заплатив. А він каже:

— Мошку, дозич мені ще тілько й тілько грошей, мені треба. Той дозичив, а він каже:

— Я несу гроші братови. Віддам йому, а хлопця заберу, бо в нас уже є кінь та й корова — є що пастушити.

Пішов він до брата та й каже:

— Брате, я, — каже, — маю коня й корову. Вертаю тобі гроші. Хлопець пастушив — тото най буде задурно, а я хлопця забираю.

— А де ти то взяв?

— У пана-м узяв.

— За що тобі пан дав?

— На відробок.

— То неправда. Ще не такі ґазди є, як ти, то їм пан на відробок не дав, а тобі дав.

— Дав мені.

— Не дав він, то неправда. Ти скажи, за що?

Та й тому докучає, та й докучає: «Скажи, брате» та й «скажи, за що тобі пан дав? Та й скажи». «Скажи» та й «скажи». А той каже:

— Ну нащо тобі, брате?

— Та ти такий брат, не хочеш сказати...

— Запитайся завтра, най надумаюся. Я вже голови не маю, — каже, — завтра прийдеш.

Та й оповів він йому файно, що зробив. Каже йому так:

— У пані волосся нема. Пані треба було коси, то моя жінка косу обстригла і їй дала. За це пан мені все і дав.

А той каже:

— Та здало би ся й моїй жінці це зробити. А брат йому:

— Брате, та звійся, ошукаєшся. Ти перше йди до пана і спитай, чи пан схоче.

— А, як принесу волосся, то пан не відмовить мені. Пішов багач та й каже про то жінці. А жінка йому:

— Йди спитайся, чим вона голову вигоїла. Той питається, а цей каже:

— Ячмінною половою засипала.

Той обрізав жінці на голові шкіру з волоссям, а голову їй у ячмінну полову. Прийшов до пана та й каже:

— Я приніс вам, пане, то, що й брат. Але то не зовсім таке, — каже, — то ліпше.

Та й кладе на стіл то волосся з шкірою. А пан як то увидів, як узяв гарапник, та як зачав його уплітати. Та й так уплів, що його витягли за пліт.

А жінка його вмерла. Посходилися жінки її надягати, а то каліка. Та й віддали її чоловіка на поліцію і засудили його на п’ять років. Брат його ґаздував, а він у тюрмі сидів.