Про бідного парубка і красуню-панночку
Українська народна казка Гуцульщини

Давно це було. В одному царстві жив багатий пан. Жінка в нього померла, лишилася дуже гарна дочка. Такої красуні, як та панночка, не було на все царство. Про її красу пішла слава по всьому світі. Великі королі, багаті пани приїздили з усіх країв, щоб подивитися на неї.

Бувало, що пан збереться із своїм товариством на лови, а слугам накаже, щоб файно прибрали його дочку і замкнули її в покоях, а хто захоче подивитися на неї, хай платить п’ятдесят злотих.

Багаті пани платили, хай бо що їм п’ятдесят злотих проти такої краси. В панів грошей, як полови. А ще кожен думав, що панночка, може, полюбить його та одружиться з ним, але вона була до них байдужа. Люди, котрі відвідували її, були багаті на гроші, але бідні на розум та вдачу.

Одного разу дуже гарний, але бідний парубок прийшов здалека, щоб подивитися на красуню, але в него не було грошей, лиш сопілка за ременем. Сів він коло дороги відпочити, вийняв сопілку і заграв сумно-сумно. Надходить циган і питає:

— Чого, парубче, сумуєш? Чого так плаче твоя сопілка? Парубок йому все розповів.

— Не журися, хлопче, щось будемо робити, — каже циган. — На всяку біду є рада, треба вміти знайти її. Щось придумаємо. Хотім до того пана.

Підійшли вони близько до панського будинку і сіли на березі ставка під вербою. Циган сказав:

— Тепер заграй, парубче, що-небудь.

Парубок довго грав, не відриваючи очей від будинку, де жила красуня, аж раптом велике вікно відчинилося і в ньому показалася прекрасна дівчина. Як сонце, засіяла її усмішка. Парубок перестав грати і дивився, як зачарований, на неї.

Панночка сказала слугам покликати парубка у двір і нагодувати, бо він, певно, зголоднів і втомився з дороги. І просила його, щоб він ще приходив грати під її вікно.

Хлопець був щасливий, але недовго. Так вже заведено на цьому світі, що щастя буває коротким, лише біда довго тягнеться. Злий пан, батько красуні, дізнався, що якийсь босий злидар щодня дивиться на його дочку-красуню і не платить грошей, і наказав прогнати його від дому, ще й зацькувати псами.

Парубок дуже затужив за дівчиною. Але що робити? Не рівня він панночці. Подався він із своєю вірною супутницею сопілкою в далекі краї. Думав, що ніколи не забуде панночки. Але через кілька років зустрів і полюбив бідну дівчину, собі до пари. І поженилися вони, і жили в любові і злагоді весь вік.

А багата панночка-красуня постаріла дівкою. Недарма люди кажуть: не родися красна, але щасна.