Про вдовиного сина
Українська народна казка Гуцульщини

В одної вдови було два сини: один бистрий, а другий — повільний. Та жінка занедужала та й сказала хлопцям: — Тепер ідіть кожен свій хліб шукати. Злагодила вона їх на дорогу, і хлопці пішли. І наймилися в одного багача рубати ліс. Той бистрий заробляє більше, а той повільний — менше. Зачали вони радитися. Сказав повільний, що він іде геть, бо тут доробитися не годен. А той бистрий іти не хотів, бо в багача була файна дівка. І хоть багач не дуже хотів давати ту дівку за него, але він був хитрий і роботящий, і погодився багач.

Зрозумів брат, що цей тут буде женитися, та й пішов геть. Вернувся додому та й застав маму дуже слабу. Вона сказала:

— Синку, може би, ти мене не лишав, бо я вже дуже слаба?

І він лишився коло слабої матері. А коли їй стало трохи легше, пішов у світ шукати щастя.

Іде він дорогою, іде та й стрічає цигана. Та й ідуть уже вба. Хлопець розказує циганови про свою біду, що брат його жениться і брат щасливий, а він робив та й доробитися не годен.

— ... А тепер іду роботи шукати. А циган каже:

— Я тебе поправлю на добру роботу. Але я не знаю, чи ти ся на ті роботі утримаєш.

А хлопець питає:

— А що?

Циган йому на те:

— Ми ходім до ворожки, а вона тебе порадить, як би ти робив. Прийшли вони до ворожки, та й тота ворожка каже, щоб він ішов робити в млин, але аби не лягав, бо там щось прилягає. І він вирішив іти на роботу в той млин.

Коли він туди прийшов, люде були дуже раді, що вже є мельник і будуть молоти. Першої днини молов він до самого вечора і до опівночі. А опівночі ліг спати. Лиш задрімав, і щось його прилягло. Так прилягло, що не годен ні рукою рушити, ні ногою. А на рано його попустило.

На другий вечір таке саме. Третього вечора він думає: «Я лягати не буду». Молов цілий день, а ввечір іде до ворожки. Приходить і каже їй, що він лягає опівночі в млині спати і його там щось прилягає. А вона йому:

— Цього вечора мемо туди йти обоє.

Пішли вони вбоє в млин, сидять. Але цему хлопцеви так ся дрімає. А ворожка все його водою кропить, і він прокидається. І каже вона йому:

— Ще не час.

О дванадцятій годині в млині пукає камінь та й відти вилізає дідько. І так зачав дзвонити в дзвінок, що вони мало не оглухли. А ворожка хохнула три рази на двері, і дідько щез. Та й сказала ворожка парубкови:

— Видиш? Як ти меш мене слухати, то я тобі поможу, і ти станеш великим богачем. Більшим, як твій брат.

А він сказав:

— Я великим богачем не хочу бути, я лиш хочу бути чесною людиною. І аби подужала моя мама. І якщо вдома застану дівчину, яка її обходить, то на ній оженюся.

— Добре, — сказала ворожка, — але маєш зробити для мене одну роботу. В мене є коло хати три дуби. Ти маєш за ніч їх викорчувати, гілля обрубати і пні поскладати на купу.

Іде він та й журиться. То такі великі дуби, що коло одного треба було тиждень робити, а не три дуби за ніч. Думає собі: «Я таке зачепив, що я з цим споратися не годен».

А він весь такий обдертий, нічого доброго на собі не має, лиш одні чоботи. Сидить він під тими дубами та й думає. Опівночі приходить д’нему під ті дуби найстарший дідько. Та й питає:

— Чого ти ся журиш? А він каже:

— Як мені ся не журити, як я рано маю ці три дуби порізати, гілля обрубати і пні поскладати.

А дідько йому каже так:

— Як ти мені даш, що на тобі найліпше з одягу або взуття, то я з моїми товаришами допоможу тобі це зробити.

Жаль йому було ті чоботи віддавати, але погодився. Скинув їх, дав старшому дідькові, дідько свиснув, і прийшло одинадцять чортів. Старший дідько сказав:

— Ще має один прийти. Але він прийде пізніше.

Одні дідьки рубають, одні пилять, одні корчують дуби. Не встигли вони поскладати пні, як прийшов дванадцятий дідько. Та й каже:

— Я ще тобі поможу поскладати пні. Млин уже твій. Я відти ся вступаю.

А ворожка думає, що він нічого не зробив. А він приходить до неї. І сказав, що він з дубами впорався. Ворожка запитала, хто йому помагав. Він дуже не хотів казати, а вона тоді:

— Ти все одно скажеш. На цей сікач і йди з ним до млина. Як будеш утворяти млин, аби-с три рази в одвірок зарубав.

Пішов він до млина, зачав утворяти двері, а дідьки їх так заклинцювали, що він ніяк не годен утворити. А він забув, що мав у одвірок три рази цюкнути. Як цюкнув, замки розімклися і двері втворилися. І сказав дідько:

— Аж тепер ми вступаємося відти.

Та й дідьки ся вступили, а він там мельничив та й заробив багато грошей. Та й вернувся додому, але мами живої вже не застав. Застав лиш жінку, яка обходила його маму до самої смерти. Вона була за його в півтора раза старша, але він таки з нею оженився, бо він давно вже збирався женитися з тою, яка буде обходити його маму. Не хотів він касувати своє слово. Вженився, і ще нині жиють, мід-горівку п’ють. По бороді текло, а в роті сухо було.