Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Про дивовижного чоловіка гору
Українська народна казка Закарпаття

Був де не був один чоловік. Дуже великий ґазда, що сам цар від нього не раз позичав гроші, а він казав цареві: «Сопливий царю». Якось чоловік говорить своїй жінці»

— Жоно, у нас дітей немає. Піду я по світу. Може, найду яку дитину і принесу її додому. Бо ми вже старі, то на кого лишиться ґаздівство?

— Та йди.

Узяв у тайстру хліба і помандрував. Як ішов, побачив на дорозі маленьку гадину. Узяв її, положив у тайстру й вернувся додому. Каже жінці:

— Ну, тут є дитина, приніс її тобі!

Налив у горнятко теплого молока і положив у нього змійку. Випила і не вміщається в горняткові. Поклав її чоловій до діжки з молоком. Випила вона все молоко — і не вміщається у діжці. Каже:

— Зробіть мені велику кадь.

Зробили кадь і налили в неї теплого молока. Як випила і те молоко — вже не вміщається в каді.

— Няньку, зробіть стайню — але довгу, на два кілометри, — там буду лежати.

Побудували стайню. Каже гад!

— Коли на вас свисну, приходьте до мене. Одного ранку свиснув, і чоловік прийшов.

— Що хочеш, сину мій?

— Ідіть до царя сватати за мене принцесу.

Батько пішов до царя, постукав у двері. Зайшов і говорить:

— Мене прислав мій син — чи дасте за нього свою доньку?

— Та який у тебе син?

— Він такий богатир, що йому йти сюди дуже тяжко, мусите самі їхати подивитися.

— То поїдемо.

Узяв цар доньку, жінку і приїхали до богатиря. Чоловік завів їх до довгої стайні. Поставив драбину. Цар виліз на стіну, глянув, злякався і упав. Каже:

— Леґінь, як гора!

Справляють весілля. А на весіллі молодиця має танцювати з молодим. Подав молодий палець, молода танцює і говорить:

— Горо, як хочеш мене з’їсти, то їж.

— Я не для того тебе брав, щоб з’їсти, а щоб ти була мені жоною.

Минулося весілля. Гад узяв принцесу і веде до себе. Він іде попереду, а вона за ним. І знову говорить: Горо, як хочеш мене з’їсти, то їж.

— Я тебе взяв за жінку, а не їсти, — каже він.

Ідуть. Вийшли на край світу, але їй здається, що вони все на одному місці. Стали на одному красному полі. Він видув м’яч і каже:

— Бери оцю лопту і кинь нею як лиш можеш високо. Взяла вона м’яча, підкинула вгору.

— Слабо, дай мені.

Гад кинув м’яч попід самі хмари. А як м’яч упав, на полі поставився великий палац — діамантовий.

— Ну, Марійко, тут будемо жити. Я піду на лови, а ти сиди дома.

Гора потягся за палац, скинув із себе шкуру і став такий красний срібноволосий чоловік, що диво! Зайшов до Марійки, поклонився і сів коло неї. Положив на неї руку — хоче бачити, чи вірна вона жона. Молода цариця відкинула руку: Іди від мене геть, бо якщо побачить мій чоловік Гора — згубить тебе і мене!

Зібрався і пішов. Другого дня знову скинув шкуру і став ще гарнішим, золотоволосим чоловіком. Зайшов до Марійки, сів і поклав на неї руку,

— Іди ти геть від мене, бо якщо побачить мій чоловік Гора — згубить тебе і мене.

На третій день він вийшов із шкури і стався чудовим — діамантовим — чоловіком. Але Марійка знову каже:

— Іди геть, бо якщо побачить мій чоловік Гора — згубить тебе і мене.

Тоді Гора проговорив:

— Марійко, я твій чоловік! А вона не вірить.

— Іди ти геть від мене!

— Ну, коли не віриш, ходи подивися.

Вони вийшли надвір. Чоловік зайшов у гадячу шкуру — й вийшов срібноволосим. Зайшов другий раз — і вийшов ще кращим, золотоволосим. Зайшов третій раз — і вийшов найкращим, діамантовим. Марійка з радості йото обцілувала. Тоді Гора каже:

— Марійко, я знаю, що ти любила би піти до матері в гості. То дуже далеко. Туди і ворон кістку твою не занесе. Але ти дійдеш. За одну годину будеш там. Лиш як прийдеш, то що тобі буде казати нянько — слухай, а що буде говорити мати — пропускай крізь вуха...

Дав їй стілець і трубочку.

— Сідай на стілець, стисни трубку і скажи: «Понеси мене до мого няня!»

Сіла вона на стілець, стисла в руці трубку, сказала ті слова — і зразу була у батька. Поклонилася, обцілувала батька й матір. Розпитують її, як ґаздує.

А Гора їй дав і свій образчик. Марійка показала той образчик батькові, матері та сестрам. Мати каже:

— Хочеш, щоб твій чоловік зробився ще кращим? Напали піч і, коли він піде на полювання, кинь шкуру в огонь, нехай вона згорить.

А батько відраджує:

— Донько, не слухай матір. Не кидай шкуру в піч. Чоловік свої роки, на скільки заклятий, мусить перебути у тій шкурі, а потім вийде на світ вільно.

Але мати умовляє доньку:

— Зроби, як я тобі кажу!

Погостилася Марійка три дні і збирається назад. Каже:

— Ходіть надвір — подивіться, як буду летіти. Повиходили. Сіла Марійка на стілець, стисла трубку й промовила: «Понеси мене до мого чоловіка!» Вернулася додому, і питає її чоловік:

— Ну, пам’ятаєш, що казала мати і що казав батько?

Марійка промовчала. Та якось чоловік зібрався йти на лови. Коли пішов у хащу, жінка швидко напалила піч і кинула шкуру у вогонь. А чоловік зачув запах шкури і зразу повернувся.

— Ну, Марійко, ти не послухала мене. Тепер залишишся одна. Тих двох хлопчиків, що носиш під серцем, не родиш доти, доки я не покладу на тебе свої два пальці. Будеш трьома обручами обтискатися і ходити світом, шукаючи мене!

Зібрався і пішов. І все раптом пропало: палац зник, лише трава лишилася.

Жінка пішла шукати чоловіка. Розпитує людей, чи не бачили такого й такого, але ніхто про нього не знає.

Раз приходить до одної хати — до Сонцевої матері — і проситься на ніч. Стара прийняла її і питає:

— Кого ти розшукуєш?

— Я, мамко, шукаю свого чоловіка. Чи ви десь не бачили?

— Я не бачила, хіба мій син — Сонце — щось знає про нього. Увечері прийде, і запитаю. А ти доти сховайся.

Увечері прийшло додому Сонечко, поклонилося матері та й каже:

— Мамко, тут десь є грішна душа.

Тоді Сонцева мати вивела Марійку і почала його питати за її чоловіка. А Сонечко каже:

— Я за нього нічого не знаю.

Стара дала Марійці срібну квочку з курчатами і спровадила її до Зоряної матері. Марійка пішла.

— Добрий вечір, мамко!

— Добрий вечір, донько! Кого ти шукаєш?

— Шукаю свого ґазду. Чи ви не знаєте за нього?

— Я не знаю. Може мої діти — зорі — будуть знати. Уранці вони повернуться — і я їх запитаю.

Ранком прийшли зорі і відразу кажуть:

— Мамко, тут грішна душа.

— Ні, ви набралися повітря.

— Не кажіть, бо вона тут.

Зоряна мати показала їм Марійку і запитала, чи не бачили її чоловіка.

— Ми не бачили. Хіба що Місяць буде знати.

Тоді Зоряна мати дала їй куделю, що сама пряла, й послала її до Місяцевої матері. Марійка прийшла.

— Добрий вечір, мамко!

— Добрий вечір, донько! Чого ти тут ходиш, кого ти шукаєш?

— Шукаю свого чоловіка. Чи ви не чули щось за нього?

— Я ні. Хіба мій син — Місяць — дещо знає. Скоро він повернеться — і я запитаю.

Прийшов додому Місяць.

— Мамко, тут грішна душа. Покажіть її.

Мати показала Марійку й питає, чи не бачив десь її чоловіка.

— Бачив, — каже Місяць. — Я на його полі пшеницю спалив. Там і там його знайдеш.

Місяцева мати дала їй двох золотих качат. Марійка їй подякувала, відклонилася.

Приходить туди, де їй сказав Місяць. А Гора вже взяв за жону погану царицю. Марійка сіла на дворі. Поклала коло себе куделю, квочку з курчатами й качат. Куделя пряде, а курчата і качата ходять собі за квочкою. Служниці побачили і сказали поганій цариці. А вона наказала:

— Ідіть і спитайте, чи не продала би жінка ту куделю, квочку з курчатами й качат.

Служниці спитали. Марійка відповіла:

— Продаю. За золоту куделю хочу одну ніч переночувати у кімнаті, де спить цар.

Цариця подумала й погодилася.

Настав вечір. Погана цариця дала чоловікові випити сплячого вина і пустила Марійку до спальні. Він зразу заснув і нічого не чує. А Марійка стала біля його постелі та будить його:

— Чоловіче, вставай! Положи на мене пальці, щоб я народила...

Гора не прокинувся.

Раненько Марійка пішла на своє місце.

А на царській печі спав Попела, що мав чотири ока — два спереду, два ззаду. Він усе бачив і все чув. Попела встав і почав із себе струшувати попіл. Цар кричить на нього, а Попела каже:

— Ей, царю, якби ти зварив мені з кобла муки чиру і надоїв бочку кобилячого молока, я би тобі щось сказав.

— Дам, лише скажи.

— Увечері, коли погана цариця буде тобі давати напій, ти не випий, а прикинься хворим, ляж у постіль — і все сам почуєш.

Так і було. Увечері Гора зробився хворим і прикинувся, що спить. А Марійка продала цариці і квочку, і качат, щоб ще раз ночувати з її чоловіком.

Зайшла вона до спальні й почала просити:

— Любий мій чоловічку, положи ти на мене два пальці, аби я народила своїх хлопчиків, бо вони уже й самі просяться на світ.

Тоді він устав і поклав два пальці на Марійку. Одразу три обручі на ній розірвалися, і вона народила двох золотих хлопчиків.

Тоді Гора наказав погану царицю розірвати кіньми, а сам залишився жити з Марійкою й синами. І жили, поживали — добра наживали.

Про дивовижного чоловіка Гору. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 433В. Подається за: «Казки одного села / Запис текстів, післямова та примітки П. В. Лінтура; Упорядник Ю. Д. Туряниця. — Ужгород: Карпати, 1979.», с. 190 — 195. Варіанти: Калин — «Закарпатські казки Андрія Калина / Запис текстів і вступ, стаття П. Лінтура; Упорядник Г. Ігнатович. — Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1955.», с. 142 — 148; Королович — «Дідо-всевідо: Закарпатські народні казки / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1969.», с. 70 — 79; Грига — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).