Про доброго зятя
Українська народна казка Гуцульщини

В одного господаря була жінка, і вона того господаря била. В них була одна дочка. Коли вона виросла, та й вона того вчепилася, щоб бити.

— Мама б’є тата, то й я свого мужа буду бити. Приходять хлопці сватати її, а вона каже:

— Я вийду за тебе, але би ти знав, що я б’ю.

А хлопець думає собі: «Як я маю з тобою гризоту мати, то ліпше не буду тебе брати». Та й не сватає її. Але знайшовся один такий парубок, що подумав: «Возьму я тебе за жінку!» Договорилися вони, зробили свадьбу, молодий приїхав по молоду парою коней. Одного коня мав доброго, до роботи щирого, а другий був такий норовистий, що й по рівному не хотів тягнути. І мав молодий з собою собаку й остру сокиру.

Посідали молодий з молодою на фіру, сіли гості і сів собака. І поїхали. Нараз молодий говорить до собаки:

— Я тобі раз говорю: злізь на землю.

А собака того не розуміє, дивиться на хазяїна. А він злапав собаку, взяв сокиру, відрубав собаці голову і кинув на землю. Молода як то вздріла, подумала собі: «От біда. Він раз говорить і зразу голову рубає. Відай я його не буду бити, як била мама тата».

Поїхали вони далі. Приїхали до берега, а норовистий кінь не хоче йти, але дає фіру взад. Тоді каже молодий:

— Я тобі раз говорю: бйо!

А кінь все взад та й узад. Молодий вхопив сокиру, відрубав коневи голову, відкинув, зняв з него упряж, а до другого коня говорить:

— Я тобі раз кажу: бйо!

І щирий до роботи кінь потягнув воза.

Приїхали додому, гості ще побули та й порозходилися. А вже в якийсь час іде молодий ґазда орати, поклав на плуг свою сокиру і говорить до жінки:

— На першу годину щоб мені був обід на полі. Я тобі раз говорю!

Він поїхав на поле, а вона залишилася варити їсти. Каже тато тої молодої до свої жінки:

— Пора вже, жінко, би ти пішла відвідати нашу доньку. Треба подивитися, як їй там живеться.

— Та піду, — каже стара.

Приходить вона, а дочка рихтує обід. Не має часу із старою добре поговорити. Усе спішить, усе дивиться на дзиґарок ^*.

— А що ти так спішиш, донько? — питає мама.

— Е, добре вам говорити. А я на першу годину маю з обідом на полі бути.

— А як буде на другу? — каже стара. — Ти що, так його вчиш, щоб на годину? А ти його не била ще?

— Ой, мамо! Ви гадаєте, що то тато? Він раз каже, а другий раз голову рубає.

— Яку голову? — здивувалася стара.

— А ви не чули? Він відрубав собаці голову. Раз йому сказав з воза злізти, а собака не хотів. А коневи раз сказав: «Бігом!» Кінь не послухав, і він йому відрубав голову. А мені сказав на першу годину обід принести. Як не принесу, теж відрубає голову.

— Ой, яке ти наговорила, — каже стара. — Піду я з тобою в поле та подивлюся, що то за ґазда.

Пішли обі в поле. Донька спішить. А зять дивиться та й каже до хлопця, котрий водив коні:

— Певно вона йде злосна. А я буду говорити: «Раз!». І ти будеш виконувати, що я тобі буду казати.

Приходить мама з донькою на поле та й каже:

— Як тобі ореться, зятю?

«Як ореться? Зараз подивишся», — подумав собі зять. Та й подивився на годинник, може, пройшла вже перша година. Та й каже до хлопця:

— Випрягай борозного коня. Я тобі раз кажу. Хлопець випряг борозного коня, а зять говорить:

— Тещо, залізайте в шлею і попробуєте, як мені ореться. Я вам раз кажу.

А стара:

— Та що ти, зятю, здурів? Що я, орати буду?

А донька схопила маму, запхала в шлею і каже:

— Ідіть, мамо, а то він раз каже і зараз вам голову відрубає.

— Бйо! — крикнув зять, і пішли. Стара тягне з конем. Обійшли поле раз, обійшли другий раз. Каже зять:

— Пр-р-р!

Віддихалися трохи, і знов крикнув зять:

— Бйо! Далі!

Обійшли ще два рази поле, і говорить зять до старої:

— Виходьте з шлеї.

Та вийшла та вже нічого й не говорила з зятем, а побігла додому. Приходить стара додому, а старий питає:

— Чого це ти так почервоніла? Видко, тебе зять добре приймав.

— Та приймав, — каже, — приймав. Він оре на полі. А донька несла обід. Я ходила з донькою до него на поле, поговорили з зятем, і він тебе просив дуже, щоби ти прийшов йому порихтувати ^* плуг, бо збавився ^*.

Старий узяв сокиру і подався в поле.

— Боже помагай, зятю! Як тобі ореться?

— Та добре, тату, — каже.

— А мама казала, що тобі збавився плуг.

— Та трохи був зіпсувався, але я порихтував його. Та й уже добре оре.

— Як так, — каже старий, — то я йду додому.

— Ні, — каже, — тату, ви сядьте, відпочиньте трохи, поки я закінчу. Тут уже небагато осталося орати. Та й зараз поїдемо додому.

Тато відпочив, зять доорав та сіли на фіру й поїхали додому. По дорозі завернув зять до корчми, узяв велику фляшку горівки, приїхали додому, сіли, набувалися. Тато добре-таки підпив. Та й пішов додому.

А стара визирає, коли старий буде йти додому. Він прийшов такий почервонілий, бо п’яний. А стара питає:

— А що, як там у зятя?

— Та нічого, — каже, — добре.

— Як добре? — каже. — А кілько разів ти обійшов у борозні?

— У якій борозні? — питає старий.

— Та хіба ти не орав?

— А що я, кінь, — каже, — щоб я орав?

— А хіба я кобила, що я чотири рази поле обійшла в борозні? А бодай тебе з твоїм зятем. І псови голову відрубав, і коневи голову відрубав, і їсти дочка йому має нести на годину. А мені сказав у шлею лізти, та й мене донька затрутила ^*. Вона така сама, як він. Я більше в них у хаті не буду.

— Ну, — каже старий, — так тобі й треба було. А зо мною дуже файно обійшовся. Сказав: «Відпочиньте». Доорав та й прийшли додому, побули. А донька наша знає, що має чоловіка. Не буде з ним так робити, як ти зо мною.