Про доктора Жука, Олексу Знахаря
Українська народна казка Буковини

Був один чоловік. І було у него дуже багато дітей. Жінка народила ще одну дитину, а він і каже:

— Кого вже за кума просити? Ніхто не хоче йти до нас у куми.

Йде він дорогою, схилив голову та й журиться. А назустріч іде якась жінка. Та й питає його:

— Що ти, чоловіче, так зажурився? Куди йдеш?

— Та йду, — каже, — кумів шукати, але вже не знаю, куди йти.

— Ти бери, — каже, — в куми мене. Я піду.

— Підете? Я бідний, у мене лиш дітей багато.

— Піду. Чого ж не піду? А він їй:

— То най буде.

Але він не знав, що та жінка була Смерть.

Охрестили вони ту дитину, приїхали додому, а кума-Смерть каже до його жінки:

— Що ж, кумо, відкривайте піч. Подавайте, гай, на стіл. А вона їй:

— Ой, кумо, що я вам подам на стіл, як ми такі бідні, що й їсти не маєм що?

— Гай, — каже, — не прибідняйтеся, відкривайте піч.

— Та що відкрию, як там нічого нема, в тій печі? Тільки ввечері вкинула туди дров, щоб сохли.

А кума:

— Відкривайте, там щось пахне вареним.

— Та що ви мені завдаєте до брехні?

Відкриває піч, а там справді і варене, й печене — все. А жінка аж руками сплеснула. Бо стало їй стидно перед кумою. Вона казала, що нічого нема, а то все є. Бере та й подає все на стіл. Сіли вони, поїли та й повели розмову. Каже кума:

— Як ви, куме, думаєте далі жити?

— Як жили, так і будем жити. Що ми з цих бідних рук годні потягнути?

— А я вам порадю, — каже, — і поможу вам жити. А чоловік:

— Як ви нам можете порадити, як допоможете нам?

— Ти об’яви себе знахарем. А я тобі буду помагати. Будеш лікувати слабих. Ти дивися: якщо я стою в головах слабого, то все, йому вік недовгий, а якщо в ногах буду стояти, то можеш братися лікувати. А на воротях постав табличку з написом: «Доктор Жук, Олекса-знахар».

Він послухав її і так зробив. Люди проходя дорогою, бачать ту табличку. Та й розголосили скрізь про його знахарство. І почали приходити до него люди. Хто в селі заслабне, то йдуть до него, щоб знахар лічив. А він ходить до слабих і дивиться: якщо Смерть у головах, то каже, що нема як лікувати, а якщо в ногах, то береться лікувати. Варить які-небудь трави, та й люди вчунюють.

Слава про него рознеслася по всіх селах і дійшла аж до царя. І саме в цей час у царя заслабла дочка. Вона в него була лиш одна. Цар оголосив по всіх містах і селах, щоб лікарі приходили лікувати її. Хто вилікує, тому дасть половину царства. Поприїхали лікарі з усіх кінців. Чим не лікували, що не давали, а їй лучче не ставало. Цар зажурився, не знав уже, що далі робити, щоб вона вчуняла. І тут хтось каже йому, що є ще доктор Жук, Олекса-знахар. Цар:

— Їдьте за ним і привезіть його сюди.

Поїхали, привезли, а він дивиться — Смерть стоїть у ногах тої дівчини. І ніхто її не бачить, лиш він, Олекса. Він і каже:

— Я її вилікую, але треба у вас посидіти хоть зо три дни.

— Ви сидіть і три місяці, лиш би вона вчуняла, — каже цар.

А знахар дістав з торби фляшечки, влив з кожної фляшечки ліків — дав слабій дівчині випити. Вона випила, і після того заправила їсти. На другий день захотіла вже встати. І виздоровіла, а Олекса-знахар поїхав додому.

Пройшов тиждень, дивиться Олекса-знахар: ідуть до него царські солдати. Побачив він їх та й налякався. Думає: «Ади, йдуть солдати. Відай, царська дочка вмерла, і цар прислав голову мені стяти».

Солдати ті йшли через поле, дивляться, а на пшениці жучок. Вони й кажуть:

— Возьмем цего жучка та й провірим, який він знахар.

Узяв один з солдатів жучка в руку, приходять до Олекси до хати, та й каже солдат:

— Ану вгадайте, що в мене в руці.

А Олекса-знахар налякався та й думає: «Ну все. Вже зітне цар мені голову». А вголос солдатам:

— Ну, Жучку, попався в панську ручку.

Солдат відкриває руку, а там справді жук на долоні. І подумали вони, що Олекса справді знахар на все царство. Та повели його до царя, і той подарував йому обіцяну половину царства. За то, що вилікував дочку. І вже не відпустив його цар від себе, а залишив при свому дворі. Олекса-знахар перевіз туди жінку й діти. І не знав Олекса-знахар ніякої біди.