Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Про дурну жінку
Українська народна казка Полтавщини

Було це ще за царя Опенька, коли було людей жменька. Жили собі чоловік та жінка. Одного разу зарізали вони свиню і чоловік каже:

— Давай, жінко, зараз з’їмо м’ясо, а сало залишимо на потім. А коли прийде весна красна, тоді і до нього черга дійде.

Так і вирішили. От все надворі почало зеленіти, розпускатись. Чоловік пішов на роботу, а жінка вдома господарює. Коли чує у дворі якийсь гамір. Виглянула у вікно і бачить, що скрізь повно солдат і всі вони у червоному вбранні. Тут молодиця вибігла надвір та до них.

— Ви, часом, не весна-красна?

А солдати сміються і відповідають:

— Так, ми весна й красна!

— Так мій чоловік приготував вам лантух сала. Сказав, що як прийде весна красна, тоді і з’їмо сало.

Солдати, сміючись, забрали сало та й мерщій з двору. Увечері чоловік приходить з роботи, а жінка йому й повідала всю історію. Розсердився той, сказав, що не хоче з нею більше жити, а піде мандрувати по світу. Якщо знайде ще кого дурнішого за неї, то, може, ще й вернеться.

От іде він собі та й іде. Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться. Прийшов він у одне село. Бачить, в дворі жінка квочку лупцює.

— За що ж ти її бідну б’єш? — питає чоловік.

— Та навела курчат, а цицьки їм не дає, а вони ж голодні бігають.

— Та чи ти дурна, хіба ж хто так курчат годує? Їм же треба пшона, травички.

— От спасибі вам за пораду, добра людино, — мовила жінка.

А чоловік пішов собі далі. Через деякий час побачив, як один селянин вискочив з хати з ситом, поставив його серед двору, накрив рушником і знову побіг до хати. І так декілька раз.

— А що це ви таке робите? — запитує чоловік.

— Та збудував оце хату, а в ній дуже темно. Так я оце сонце ловлю в сито та й ношу в хату.

— Ну й дурний же ти, чоловіче. Ти вікна скляні повставляй і буде у тебе світло в будинку.

— Ой спасибі ж вам за пораду. Я саме так і зроблю.

А чоловік іде собі далі. Не одне вже село залишилося позаду. Вже й вечір тихенько підкрадається. Дивиться, в одному дворі якийсь дядько розіп’яв на пакільцях штани, а сам залізе на дерево і стрибає в них. Знову стало цікаво нашому мандрівникові, що ж це за чудасія. От він і питає:

— А що це ви робите?

— Та купив собі штани, а одягти не можу.

— Все дуже просто. Ти одну ногу встав у одну холошу, а другу в іншу, так і одягнеш.

— Спасибі тобі, добра людино, за мудру пораду.

Пішов собі чоловік далі. Дивиться на майдані люди зібралися і тягнуть бика за роги. Цікаво стало йому що ж то робиться. Виявилося, що худобину пан на церкву подарував, от його й хочуть селяни затягти на церковний шпиль.

— Дурні ви, люди, — говорить їм чоловік, — то ж він вам його подарував, щоб ви його продали, а гроші на церкву пустили!

— От спасибі тобі за хорошу пораду.

Пішов чоловік далі, та й думає, що серед бідних багато дурнів, а чи є вони серед багатих. Підходить до панського двору, а там у дворі свиня з поросятами. Став біля неї чоловік і поклони б’є. Пані п’є на балконі чай та й каже служниці:

— А збігай та спитай, що то чоловік робить.

Через деякий час наймичка приходить і каже:

— Той чоловік говорить, що ваша свиня двоюрідна сестра його дружині, а оскільки він віддає дочку заміж, то і її запрошує на весілля.

Пані сполохалась та й каже:

— Треба свині та поросятам ратиці помити та вбрати їх у красиві чоботи.

Так слуги й зробили. А наш мандрівник, не довго думаючи, забрав свиню та й мерщій з двору. Аж ось і пан приїздить. Пані йому про все й розповіла.

— Дурна ти, жінко, то ж він тебе обдурив.

Запрягає пан швидко тройку коней та й гайда за чоловіком. А той, як побачив, що вже непереливки, зняв із свині один чобіт та й залишив його на дорозі. Пан побачив чобота на дорозі, покрутив його в руках, а потім викинув та й поїхав далі. А чоловік бачить, що його наздоганяють, зняв другий чобіт, та й кинув недалеко від себе. Пан під’їхав та й каже:

— Якийсь дурень чоботи губить на дорозі.

— Так давайте я вам коней постережу, а ви беріть цей чобіт та й мерщій за другим.

Пан саме так і вчинив. А чоловік швиденько забрав коней, карету, свиней та й поїхав додому навчати жінку ума-розуму.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

217 (4763). Про дурну жінку. СУС 1541+1204*+1245+1286+1210**+1540А*+1525D. Записано 2008 року. Гроза Петро Олексійович. Полтавська область, Хорольський район, Петракіївка