Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Про дівчину, яку оббрехав піп
Українська народна казка Закарпаття

Було де не було, був один торговець, який звався Гирек. Мав доньку і сина.

Одного разу взяв хлопця до міста, щоб і вій привчався до торгівлі. А дівчину залишив дома, аби продавала.

Через день донька продавала, а вночі боялася сама дома спати й пішла до свого батечка — попа. А піп був нежонатий. Дівчина трохи випила, поїла і лягає спати. Та піп почав чіплятися до неї — спання не було.

На другий день дівчина знову продавала, а увечері пішла до свого батечка. Думала собі: «Учора напився й біду городив, а сьогодні, ачей, не буде». Але піп почав знову чіплятися до дівчини. Вона скочила з ліжка, відчинила вікно і втекла. Прибігла у крамницю, скорчилася між міхами й дочекалася дня.

А піп напудився, що дівчина про все розповість батькові — його кумові. І що собі надумав? Переказав Гирекові в місто, що його донька стала безпутницею.

Гирек, як це почув, сказав своєму синові:

— Сину, нараз вертайся додому... Передай своїй сестрі мою вітцівську волю: доки я приїду, щоб її ноги там не було!

Хлопець прибіг додому. Зайшов у крамницю і бачить: усі товари продані, гроші лежать у касі. Сестра дуже рада, що їй так добре повелося. Та брат глянув на неї й заплакав. Питає сестра:

— Брате, чого ти плачеш?

— Як мені не плакати, коли нам сказали, що ти все з крамниці пустила за вітром, а сама гуляєш. Бачу, що це неправда. Та що маю чинити, коли нянько наказав, щоб ти дома його не чекала.

— Ну, не журися, братику. Це ми легко зробимо. Дівчина одяглася, наділа на палець діамантового персня, обцілувала брата і пішла.

Не так то швидко йшла, як у казці кажеться, але час минав. Заблукала дівчина у хащі. Йде, йде й одного разу побачила серед хащі блиск. Підійшла ближче й бачить: якась огороджена хижка. Зайшла, а в тій хижці сидять дід і баба. Дівчина поклонилася:

— Добрий вечір, старшинко!

— Добрий вечір, донечко...

— Чи могла би я у вас переночувати?

— Ночуй, ночуй. Тільки майже нічого не маємо дати тобі їсти. Є, правда, трохи чиру, то хіба засьорбаєш.

Дівчина поїла й лягла спати.

Ранком дід зібрався на роботу, взяв на руку пилу та сокиру — десь недалеко було місто, і дід ходив пиляти панам дрова. Дівчина питає:

— Куди ви, дідику, йдете?

— Ой дорога донечко, йду в місто заробити на жменю муки.

— Лишіть свою сокиру і пилу. Візьміть оцей перстень і продайте — будете мати красні гроші.

Дід дивиться на перстень і каже:

— Та це я продам легко!

І пішов у місто. Зайшов до одної крамниці й питає:

— Пане Германе, чи купите обручку? Той оглянув персня і сказав:

— Не можу я купити цю обручку — хоч би продав увесь крам, що маю. Ідіть до другого торговця.

Дід зайшов до другої, більшої крамниці. Торговець подивився на дорогого персня й каже:

— Не маю я грошей заплатити за таку обручку... Йдіть і спитайте в того, чия це обручка, чи міг би я за неї заплатити і грішми, і крамом? Але щоб відповідь була законна — на письмі.

Старий прийшов додому і передав дівчині, що казав торговець. Дівчина написала, хай торговець заплатить грошима, скільки має, а решту — всяким крамом.

Дід приніс картку торговцеві. Той дав йому всі гроші, наважив і наміряв краму. Дід привіз додому багато возів усякого добра.

Так дідо й баба забагатіли і красно живуть.

А в тому місті жив молодий цар. Одного разу з військом він вийшов на маневри. Та заблудився у хащах і натрапив на дідову хижку. Зайшов і питає:

— Дідику, чи можна би у вас переночувати?

— Чому ж ні? Ночуйте.

Дівчина погостила молодого царя і його офіцерів.

Ранком вони зібралися й пішли. Але дівчина впала цареві в око. Думає собі: як би її взяти до себе в палац? Пішов до циганки-ворожілі порадитися. Вона підготувала йому паленки і каже:

— Як дівка з цього вип’є, то за цілу добу не пробудиться, й повезеш її.

Цар одягнувся лісником і пішов у хащу. Вдав, ніби заблудився, і припрошується на ніч. Дід і баба прийняли його. Дали йому вечерю, а він каже:

— Хочу і я вас пригостити — маю добру паленку.

Налив дідові, бабі й дівчині. Як полягали спати, так міцно заснули, що він узяв дівчину й поніс...

Приніс її до себе і положив на постіль. Коли скінчилася доба, підійшов до дверей і дивиться крізь ключову дірку. Дівчина підвелася і сидить на постелі. Тоді він відчинив двері.

А вона на нього закричала:

— Песій сине, з якого добра ти викрав мене? Молодий цар її обняв, обцілував і каже:

— Я тебе не взяв на посміх, я тебе хочу за жінку. Повінчалися, посвадьбували, живуть добре.

Народився в них хлопчик — на голові має три золоті волоски.

Та раз цар одержав телеграму, щоб під двадцять чотири години став з військом на границі. А тоді було не так, як нині: цар мусив іти сперед свого війська.

Зібрався він з військом на границю, а двом міністрам наказав:

— Бережіть мою жінку, як очі в голові!

Та міністри й самі спокусилися на красну царицю. Уночі зняли стражу і ступили до її кімнати. Один наперед, а другий за ним. Цариця була сильна: коли ударила міністра, попухли в нього губи від її руки, а не від поцілунків. Вискочив з кімнати, і зайшов другий. І той так походив.

Радяться міністри, що тепер робити. Бояться царя. І наказали кучерові, щоб запрягав коні. Положили царицю з дитиною в закриту кочію і везуть десь до води — втопити. Уже настав вечір, а міністри з нею й не думають вертатися додому.

Цариця зрозуміла, що вони хочуть учинити, вискочила з кочії — і в хащу.

Міністри ходять лісом, шукаючи її, але ніяк не можуть знайти. А цариця з малою дитиною сховалася в дуплі. Переночувала там, а другого дня натрапила в лісі на якогось діда. Перебула в нього пару днів і думає собі: «Нічого тут не висиджу, йду я геть по світу. А дитину лишу до часу в цього діда».

Зібралася і йде. Прийшла до другої держави. Побродила в місті й зайшла до цигана:

— Чи вмієш, циганине, стригти по-солдатськи?

— Умію, — каже циган.

— То пострижи мене.

Коли її постриг, попросила, щоб купив гусарську одежу. Циганин купив. Коли вона переодяглася — не було на світі гарнішого легіня! Мала ще трохи золота і послала цигана купити коня. Сіла на коня і поскакала на те поле, де йшла велика битва.

Царське військо зразу почало перемагати.

Коли було вже по війні, цар почав казати, що якби не молодий гусар, може би, й не виграли війну. І наказав привести того гусара, щоб його нагородити. Але коли поздоровляв гусара, то придивився і впізнав, що це — його жінка. Обцілував її і розпитав — як сюди потрапила. І вона розповіла, що а нею хотіли зробити міністри. Цар наказав їх розірвати кіньми.

Потім цар і цариця привезли від діда свого хлопчика і жили щасливо.

Про дівчину, яку оббрехав піп. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 883А. Подається за: «Казки одного села / Запис текстів, післямова та примітки П. В. Лінтура; Упорядник Ю. Д. Туряниця. — Ужгород: Карпати, 1979.», с. 21 — 24. Варіанти: Васько — Архів П. В. Лінтура.; Грига — див. публікацію у цьому збірнику № 34.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).