Про діда, бабу й курочку
Українська народна казка Бойківщини

Сторожував дідо на фермі, а баба поралася дома. І собі файно жили. Дідо приносив бабі гроші, що заробляв на фермі. І ще всього з ферми приносив. Одного разу приходить дідо з ферми, а баба каже:

— Діду, я купила собі курочку, що несе золоті яйця.

А дідо каже:

— Не треба тобі тої курочки, не треба. Я тобі приношу гроші, всього приношу з ферми. Нащо тобі та курочка?

Баба каже дідови:

— Ні, діду, я хочу багатіти.

Баба курочку доглядає, а дідови хіба шкуринку хліба дасть. І сказала баба дідови зробити куферок желізний на два замки. І замкла там золоте яєчко, і сидить на тім куфрі.

Як дідо ляже спати, курочка підходить і «ко-ко-ко-ко». І не дає дідови спокою. Дідо розсердився, взяв сокиру і пішов рубати дрова. Курочка вийшла на подвір’я і д’дідови. І знов: «Ко-ко-ко-ко». Дідо такий сердитий, кинув на курочку поліном. Але не вдарив, хіба наполохав. А курочка:

— Кудкудак! Кудкудак!

Баба вчула, вибігла з рогачем і так побила діда, що в нього гулі повискакували на голові. І нагнала діда зовсім з дому.

Іде дідо дорогою, потому полем, а потому лісом. Здибує в лісі медведя. Медвідь каже:

— Де ти, діду, йдеш?

Дідо розказав усе. Як він сторожував на фермі, як файно з бабою жили. А баба купила собі курочку, що несе золоті яйця. І побила баба діда, і вигнала з хати. Медвідь каже:

— Коли в тебе така біда, ходи зо мною. Будеш жити в моїм барлозі.

— Та я там загину з голоду, — каже дідо. — Що я буду там у тебе їсти?

— Не бійся, діду, — каже медвідь. — У лісі є все. Я всього тобі принесу: і солодких груш, і яблук, і малин, і грибів. Ще й меду тобі принесу.

І настелив медвідь дідови у барлозі моху, дідо ліг, а медвідь пішов по лісі. І приніс усього: і солодких груш, і яблук, і малин, і грибів. Дідо пробудився — є все. Добре дідови у медведя.

Але дідо боліє за бабою. Та й каже:

— Мішку, ти не найшов би десь у лісі пушку? Бо з бабою так файно жив, а через тоту курочку ми розійшлися. Я би пішов ту курочку забив.

Каже медвідь:

— Нічого такого в лісі не найдеш. Хіба стоїть танк німецький на болоті. Утікали німці та й лишили танк.

А дідо каже:

— Мішку, як я був молодий, то служив при війську танкістом.

Пішли оглянули танк — танк справний і пальне є. Каже дідо:

— Я сідаю в передній люк, а ти в задній. Завів дідо танк — танк не може виїхати з болота. Тоді каже дідо медведеви:

— Вилазь. І то тягни, то пхай, абисьми виїхали.

А медвідь — сильний звір. Як став рятувати, та й виїхали на сухе. Каже дідо:

— Сідай, Мішку, в люк.

І їдуть, їдуть, уже видно дідову садибу. Питає дідо:

— Мішку, чи суть снаряди?

— Суть.

— Ану порахуй.

Медвідь рахує:

— Раз, два, три, штири, п’ять.

Уже їхати недалеко. Каже дідо:

— Треба скоро їхати, аби баба курочку не випустила. Би попасти в курятник.

Медвідь зарядив пушку. Дідо як прицілився в курятник, як стрільнув! З курятника скалля полетіло, а з курки пір’я. а бабі з вікон шиби повилітали і від того звуку покришилися двері. А баба вихопилася з рогачем і догонила їх. І вискочила на танк. Та рогачем по танкови.

— Я вас відти не випущу! Ви там з голоду поздишете! Ви мені курочку знищили! Ви мені вікна побили!

А дідо їде по ямах, по камінню. Гадає, що баба згубиться. А баба сильно тримається на танку і не губиться. І поїхали д’воді. Медвідь каже:

— Діду, чи поїхав би наш танк попід воду?

— Поїде, — каже дідо.

І дідо поїхав через воду, і вода бабу з танка зянла. Але баба хопилася корча та й не втопилася.

Вони оба виїхали на берег коло лісу, і танк заглух. А баба догонила їх та й знов вилізла на танк. Та й б’є рогачем по танкови.

— Я вас відти не випущу! Ви мені курочку знищили! Ви мені вікна повибивали!

Каже медвідь дідови:

— Чи є тут куди вілизти з танка сподом?

— Є такий аварійний люк, — каже дідо, — ми відкриєме і вилізем.

І почекали вони до вечора. А ввечері дідо відкрив спідній люк, і вони повтікали в ліс.і баба не виділа. Пішли вони собі у медвежий барліг, а баба сидить на танку і б’є рогачем.

— Я вас відти не випущу, ви тут поздишете з голоду!

І так сиділа цілу ніч, аж до рана. А рано підійшли солдати.

— Чо’ ти, бабо, тут сидиш на танку?

І баба розказала солдатам все. Як дідо курочку забив і вікна повибивав — усе розказала. Солдати кажуть:

— Як ти, бабо, така погана, злази з танка. Це танк воєнний. Пішли солдати, принесли пального, заправили танк. Баба просить:

— Завезіть мене т’хаті.

І завезли бабу т’хаті. Баба просить солдатів до хати, хоче гостити їх. А солдати не хотять, кажуть:

— Ти погана баба, ти била діда, ми не йдеме до тебе гоститися.

І поїхали. А баба позаліплювала вікна фанерою, папір’ям. І просить, щоби хтось їй поладив вікна, двері. І ніхто не хоче бабі помочи. Всі кажуть:

— Ти мала файного діда, ти не шановала його, билася. Ми тобі не поможем.

Проила баба пару днів і стало їй погано. Ні дров немає, і нічого немає. Баба подумала: «Піду я у ліс діда глядати, може, його перепрошу, може, дідо вернеться домів».

Наварила пирогів, ще дечого наварила, зложила то все в кошик та й іде в ліс. Ішла лісом і найшла той барліг. А там є все, дідо все має. Баба просить:

— Діду, ходи домів, ходи. Ми будеме жити, та як раніше-сьми жили. Тобі буде добре зо мною, я тебе буду шановати.

Просить баба, а дідо не хоче. Каже:

— Мені й тут добре.

Баба стала плакати, медведеви ся жаль зробило. Та й каже медвідь:

— Іди, діду, йди. Та жий з бабою.

І взяв медвідь діда на лаби і висадив з барлога. І баба діда взяла попід руку і привела додому. І дідо знов пішов сторожувати на ферму. Полагодив двері, вікна, нарубав бабі дров. І вже стали жити мирно, баба діда шановала, доки не повмирали.