Про діда, бабу й курочку
Українська народна казка Бойківщини
Сторожував дідо на фермі, а баба поралася дома. І собі файно жили. Дідо приносив бабі гроші, що заробляв на фермі. І ще всього з ферми приносив. Одного разу приходить дідо з ферми, а баба каже:
— Діду, я купила собі курочку, що несе золоті яйця.
А дідо каже:
— Не треба тобі тої курочки, не треба. Я тобі приношу гроші, всього приношу з ферми. Нащо тобі та курочка?
Баба каже дідови:
— Ні, діду, я хочу багатіти.
Баба курочку доглядає, а дідови хіба шкуринку хліба дасть. І сказала баба дідови зробити куферок желізний на два замки. І замкла там золоте яєчко, і сидить на тім куфрі.
Як дідо ляже спати, курочка підходить і «ко-ко-ко-ко». І не дає дідови спокою. Дідо розсердився, взяв сокиру і пішов рубати дрова. Курочка вийшла на подвір’я і д’дідови. І знов: «Ко-ко-ко-ко». Дідо такий сердитий, кинув на курочку поліном. Але не вдарив, хіба наполохав. А курочка:
— Кудкудак! Кудкудак!
Баба вчула, вибігла з рогачем і так побила діда, що в нього гулі повискакували на голові. І нагнала діда зовсім з дому.
Іде дідо дорогою, потому полем, а потому лісом. Здибує в лісі медведя. Медвідь каже:
— Де ти, діду, йдеш?
Дідо розказав усе. Як він сторожував на фермі, як файно з бабою жили. А баба купила собі курочку, що несе золоті яйця. І побила баба діда, і вигнала з хати. Медвідь каже:
— Коли в тебе така біда, ходи зо мною. Будеш жити в моїм барлозі.
— Та я там загину з голоду, — каже дідо. — Що я буду там у тебе їсти?
— Не бійся, діду, — каже медвідь. — У лісі є все. Я всього тобі принесу: і солодких груш, і яблук, і малин, і грибів. Ще й меду тобі принесу.
І настелив медвідь дідови у барлозі моху, дідо ліг, а медвідь пішов по лісі. І приніс усього: і солодких груш, і яблук, і малин, і грибів. Дідо пробудився — є все. Добре дідови у медведя.
Але дідо боліє за бабою. Та й каже:
— Мішку, ти не найшов би десь у лісі пушку? Бо з бабою так файно жив, а через тоту курочку ми розійшлися. Я би пішов ту курочку забив.
Каже медвідь:
— Нічого такого в лісі не найдеш. Хіба стоїть танк німецький на болоті. Утікали німці та й лишили танк.
А дідо каже:
— Мішку, як я був молодий, то служив при війську танкістом.
Пішли оглянули танк — танк справний і пальне є. Каже дідо:
— Я сідаю в передній люк, а ти в задній. Завів дідо танк — танк не може виїхати з болота. Тоді каже дідо медведеви:
— Вилазь. І то тягни, то пхай, абисьми виїхали.
А медвідь — сильний звір. Як став рятувати, та й виїхали на сухе. Каже дідо:
— Сідай, Мішку, в люк.
І їдуть, їдуть, уже видно дідову садибу. Питає дідо:
— Мішку, чи суть снаряди?
— Суть.
— Ану порахуй.
Медвідь рахує:
— Раз, два, три, штири, п’ять.
Уже їхати недалеко. Каже дідо:
— Треба скоро їхати, аби баба курочку не випустила. Би попасти в курятник.
Медвідь зарядив пушку. Дідо як прицілився в курятник, як стрільнув! З курятника скалля полетіло, а з курки пір’я. а бабі з вікон шиби повилітали і від того звуку покришилися двері. А баба вихопилася з рогачем і догонила їх. І вискочила на танк. Та рогачем по танкови.
— Я вас відти не випущу! Ви там з голоду поздишете! Ви мені курочку знищили! Ви мені вікна побили!
А дідо їде по ямах, по камінню. Гадає, що баба згубиться. А баба сильно тримається на танку і не губиться. І поїхали д’воді. Медвідь каже:
— Діду, чи поїхав би наш танк попід воду?
— Поїде, — каже дідо.
І дідо поїхав через воду, і вода бабу з танка зянла. Але баба хопилася корча та й не втопилася.
Вони оба виїхали на берег коло лісу, і танк заглух. А баба догонила їх та й знов вилізла на танк. Та й б’є рогачем по танкови.
— Я вас відти не випущу! Ви мені курочку знищили! Ви мені вікна повибивали!
Каже медвідь дідови:
— Чи є тут куди вілизти з танка сподом?
— Є такий аварійний люк, — каже дідо, — ми відкриєме і вилізем.
І почекали вони до вечора. А ввечері дідо відкрив спідній люк, і вони повтікали в ліс.і баба не виділа. Пішли вони собі у медвежий барліг, а баба сидить на танку і б’є рогачем.
— Я вас відти не випущу, ви тут поздишете з голоду!
І так сиділа цілу ніч, аж до рана. А рано підійшли солдати.
— Чо’ ти, бабо, тут сидиш на танку?
І баба розказала солдатам все. Як дідо курочку забив і вікна повибивав — усе розказала. Солдати кажуть:
— Як ти, бабо, така погана, злази з танка. Це танк воєнний. Пішли солдати, принесли пального, заправили танк. Баба просить:
— Завезіть мене т’хаті.
І завезли бабу т’хаті. Баба просить солдатів до хати, хоче гостити їх. А солдати не хотять, кажуть:
— Ти погана баба, ти била діда, ми не йдеме до тебе гоститися.
І поїхали. А баба позаліплювала вікна фанерою, папір’ям. І просить, щоби хтось їй поладив вікна, двері. І ніхто не хоче бабі помочи. Всі кажуть:
— Ти мала файного діда, ти не шановала його, билася. Ми тобі не поможем.
Проила баба пару днів і стало їй погано. Ні дров немає, і нічого немає. Баба подумала: «Піду я у ліс діда глядати, може, його перепрошу, може, дідо вернеться домів».
Наварила пирогів, ще дечого наварила, зложила то все в кошик та й іде в ліс. Ішла лісом і найшла той барліг. А там є все, дідо все має. Баба просить:
— Діду, ходи домів, ходи. Ми будеме жити, та як раніше-сьми жили. Тобі буде добре зо мною, я тебе буду шановати.
Просить баба, а дідо не хоче. Каже:
— Мені й тут добре.
Баба стала плакати, медведеви ся жаль зробило. Та й каже медвідь:
— Іди, діду, йди. Та жий з бабою.
І взяв медвідь діда на лаби і висадив з барлога. І баба діда взяла попід руку і привела додому. І дідо знов пішов сторожувати на ферму. Полагодив двері, вікна, нарубав бабі дров. І вже стали жити мирно, баба діда шановала, доки не повмирали.