Про діда, бабу і дві дочки
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі дід та баба, в них були дві доньки. Дідова була роботяща, а бабина ледащо. І на тому вони вадилися. Потом дід відсилає свою доньку на заробітки. Взяла вона воза й коня і пішла лісами, горами. Виходить на галявину, стоїть занехаяна піч. Вона до неї проговорила:

— Дівонько-голубонько, я тобі в пригоді стану, почисти мене.

Вона рукава закачала і так зробила, як піч звеліла. Потім вона їхала далі і там криниця неохайна стояла. І знову до неї проговорила:

— Почисти мене, дівонько-голубонько, я тобі в пригоді стану.

І вона й зробила, як криниця звеліла. Іде далі, стоїть яблуня і просить:

— Мила голубонько, обтруси і обріж мене, я тобі в пригоді стану.

Ну вона так і скоїла. Іде далі, тут біжить собака і просить її:

— Дівонько-голубонько, дай мені їсти, я тобі в пригоді стану.

Вона дала, як собаченя повеліло. Їде далі, і тут бачить двір, де багато прядуть, вона й потрудилася. Їй на воза, коли йшла назад додому, собака дала намисто. Криниця дала напитися, яблуня потрусила золотих яблучок віз, піч — напекла пиріжків. І вона приїхала додому багата.

А ледаща не допомагала криниці, собаці, прядкам, яблуні, печі, і прийшла додому обідрана і бідна.

Отже, ось так як у казці, так і в житті, добро добрим віддає, а зло — злим.