Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Про заячого пастуха, який женився на царівні
Українська народна казка Бойківщини

Була царівна. Вона ніколи не сміялася. Її тато, цар, сказав: — Аби такий найшовся, щоби її розсміяв, так даю її за нього заміж.

А в тім царстві була одна баба. Вона мала три сини. Два сини були нормальні, а третій дурний. Він, знаєте, не був дурний, але його дурним зробили. Старший бабин син каже:

— Мамо, я піду розсмію ту царівну.

Взяв він собі кошичок, пішов у сад, вирвав три яблука і з тими яблуками йде. Іде він через лісок. Стрічає його якась баба.

— Ти куди, сину, йдеш? І що ти там несеш?

— Козяки, — каже їй, — козяки несу.

— Ну то най тобі й будуть козяки, — сказала баба, і він пішов далі. Прийшов до того царя, подивилися на нього.

— Ну, що ти приніс?

— Яблука.

— Ану висипай.

Він висипає, а то справді козяки. Цар то увидів, розгнівався на нього, закликав своїх слуг.

— Ану дайте йому двадцять п’ять гарячих.

І так вони йому там усипали, що ледве додому приплентався. Приходить, а мама питається:

— Що ти, сину, слабий?

— Та де, — каже, — слабий!

— А що ж тобі? Я виджу, що ти якийсь не такий, як треба. Каже він:

— Через ті яблука мене трохи побили. Тоді каже другий син:

— Мамо, ану я піду.

Узяв кошичок, вирвав у саду три яблука, поклав у той кошичок і пішов. Вийшов на дорогу, йде через лісок. Стріває його якась баба. Питається:

— Що ти там, синку, несеш?

А він не хотів сказати їй правду. Каже:

— Слимаки. А вона каже:

— То най тобі будуть і слимаки.

І він пішов далі. Приходить до того царя.

— Чого ти тут?

— Та приніс...

— Що?

— Яблука.

— Ану висипай.

Він висипає, а то слимаки з кошика висипалися. Цар розізлився та й каже:

— Що ти з мене дурного робиш! Закликав своїх слуг і сказав:

— Ану дайте йому добрих теплих, аби знав, як насміхатися!

І вони його так збили, що він ледве приплентався додому. Приходить, а мама питається:

— Що ти, синку, слабий?

— Та де, мамо.

— А що ж тобі? Я вижу, що тобі щось є.

— Та мене, — каже, — через ті яблука трохи побили. А наймолодший син на печі сидить і слухає.

— Ану, — каже, — я піду. Каже мама:

— Де підеш? Та вже яблук нема.

А він того не хотів слухати. Зліз з печі, взяв собі кошичок, пішов у сад і найшов таки ще одно яблуко. Таки найкраще. Узяв його в кошичок та й іде. Іде через лісок, стрічає бабу. Каже баба:

— Що ти, синку, так несеш?

— Та яблуко.

— То най тобі буде яблуко, — говорить баба до нього. Приходить він, а сторожа на брамі не хоче його пустити. Він каже:

— Та я йду до царя, хочу, би розсмішив царівну.

Не хочуть його пускати. Але там були збоку люди та й сказали:

— Пустіть його. Та як він іде до царівни, то най іде. Та й пустили його. Прийшов він до царя.

— Що ти там маєш у кошику?

— Та яблуко.

— Ану висипай.

Він то з кошика висипав. То яблуко стало качатися по підлозі, а царівна як увиділа то, стала так сміятися, що страшне.

— Добре, — сказав цар. — Як таке, то таке. Раз я сказав, то свого царського слова не скасую. Але ти маєш виконати моє завдання.

— Яке?

— Щоб ти мені за три дні збудував такий корабель, щоби по воді плив і по землі йшов. А як не зробиш, то, — каже, — голова не твоя.

Іде він, так зажурився. Вже й плакав. І стрічає його баба.

— Та чого ти такий сумний?

— Та таке, — каже, — зробив добро для царівни, розсмішив її. А цар мені таке завдав, щоб я корабель зробив. І щоб той корабель по воді плив і по землі їхав. Де ж я таке зроблю? А як я тото не зроблю, то, — каже, — голова буде не моя. Зітне голову.

— Не журися, синочку. Іди принеси мені пилку, молоток і сокиру. Пішов він додому, тото все понаходив, приніс і тій бабі дав. І в той же день баба йому дала готовий корабель.

— На, маєш корабель. Іди до царя.

Він прийшов до царя і сказав, що корабель готовий. Цар пішов подивитися і подумав, що не з дурнем має справу.

— Ну добре, але ще єдно маєш виконати завдання.

— А яке?

— Маєш прийти до мене завтра і будеш у мене три дни двіста штук зайців пасти. А як оден пропаде, так голова не твоя вже.

Він ще гірше засмутився. Іде знов по дорозі і стрічає його знов та сама баба.

— Та що ти такий смутний?

— Отакий. Таке мені завдання цар завдав, що де я його зроблю? Я маю три дни пасти в нього зайці. А як не впасу, то голова не моя.

— Не журися нічого. На тобі цей свисток. І, — каже, — як у цей свисток засвищеш, то всі зайці зійдуться докупи. Але би-сь нікому цей свисток не давав і не продавав. І щоб ти нікому не продавав зайця. Але як дуже напреться купити, то ти скажеш так: «Як ня поцілуєш, то дам зайця».

Він узяв того свистка, прийшов до царя, і цар йому дав двіста штук зайців. Він їх у поле витоварював і пасе. А цар посилає служницю:

— Іди купуй зайця.

Вона приходить до нього в поле.

— Продай мені зайця. Він каже:

— Не продаю.

— Та продай, мені так треба. Конче продай, бо мені дуже треба. Він знов каже:

— Я не продаю. Але як тобі конечно треба, то поцілуй мене, і я тобі дам.

Вона поцілувала його, і він їй дав одного зайця.

Іде вона з тим зайцем, вже недалеко до царського двору, а він як засвистав у той свисток, заєць вирвався й вернувся до нього. Приходить вона, а цар питає:

— Ну що, продав?

— Ні, не хоче продати.

На другий день уже царівну, доньку свою, посилає цар. Та приходить у поле.

— Продай мені зайця.

— Я не продаю зайця.

— Та продай. Я тобі заплачу, скільки хоч’, але продай.

— Я не продаю.

Йой, вона стала його так просити.

— Ну, як уже таке, як конечно так треба, то поцілуй мене, і я тобі дам зайця.

— Добре.

Поцілувала вона його, і він дав їй зайця. Вона з тим зайцем іде, лиш приходить близько до двору, він засвистав, заєць вирвався і знов прийшов до нього.

Вона приходить. Цар питає:

— Ну як, продав?

— Та нє, не продав.

На третій день іде вже сама цариця зайця купувати. Прийшла та й каже:

— Продай мені зайця.

— Я не продаю.

— Та продай.

Та так, та так підходить до нього й просить. А він:

— Ну, як уже вам так конечно треба, то я вам дам. Але поцілуйте мене.

— Добре.

Поцілувала вона його, і він дав їй зайця. Взяла того зайця і йде. Вже недалеко дому була, а він засвистав у свисток, заєць вирвався та й утік від неї. Приходить вона додому, а цар її питає:

— Ну як, продав?

— Та не продав.

— Ану піду я сам. Прийшов він до того пастуха.

— Продайте єдного зайця.

— Я не продаю.

— Та продай, я добре заплачу, мені конечно треба. І так наперся.

— Ну добре. Як уже так конечно треба, то я вам дам зайця. Але як мене поцілуєте.

Та й він поцілував його, і той дав зайця. Іде цар з тим зайцем, так тішиться. І вже недалеко йому до його дому, а той як свиснув, заєць як скочив, то лиш за ним закурилося.

І випас хлопець три дни зайців. І цар віддав за нього дочку. І справили вони весілля, і дуже довго воно тривало. І на тому весіллі комусь попав бублик, а комусь хліба боханець. От і казці конець.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Красне, Турківського району, Львівської області 13 листопада 1989 року Малетич Ярослав Романович (1903)