Про заячого пастуха, який женився на царівні
Українська народна казка Бойківщини

Була царівна. Вона ніколи не сміялася. Її тато, цар, сказав: — Аби такий найшовся, щоби її розсміяв, так даю її за нього заміж.

А в тім царстві була одна баба. Вона мала три сини. Два сини були нормальні, а третій дурний. Він, знаєте, не був дурний, але його дурним зробили. Старший бабин син каже:

— Мамо, я піду розсмію ту царівну.

Взяв він собі кошичок, пішов у сад, вирвав три яблука і з тими яблуками йде. Іде він через лісок. Стрічає його якась баба.

— Ти куди, сину, йдеш? І що ти там несеш?

— Козяки, — каже їй, — козяки несу.

— Ну то най тобі й будуть козяки, — сказала баба, і він пішов далі. Прийшов до того царя, подивилися на нього.

— Ну, що ти приніс?

— Яблука.

— Ану висипай.

Він висипає, а то справді козяки. Цар то увидів, розгнівався на нього, закликав своїх слуг.

— Ану дайте йому двадцять п’ять гарячих.

І так вони йому там усипали, що ледве додому приплентався. Приходить, а мама питається:

— Що ти, сину, слабий?

— Та де, — каже, — слабий!

— А що ж тобі? Я виджу, що ти якийсь не такий, як треба. Каже він:

— Через ті яблука мене трохи побили. Тоді каже другий син:

— Мамо, ану я піду.

Узяв кошичок, вирвав у саду три яблука, поклав у той кошичок і пішов. Вийшов на дорогу, йде через лісок. Стріває його якась баба. Питається:

— Що ти там, синку, несеш?

А він не хотів сказати їй правду. Каже:

— Слимаки. А вона каже:

— То най тобі будуть і слимаки.

І він пішов далі. Приходить до того царя.

— Чого ти тут?

— Та приніс...

— Що?

— Яблука.

— Ану висипай.

Він висипає, а то слимаки з кошика висипалися. Цар розізлився та й каже:

— Що ти з мене дурного робиш! Закликав своїх слуг і сказав:

— Ану дайте йому добрих теплих, аби знав, як насміхатися!

І вони його так збили, що він ледве приплентався додому. Приходить, а мама питається:

— Що ти, синку, слабий?

— Та де, мамо.

— А що ж тобі? Я вижу, що тобі щось є.

— Та мене, — каже, — через ті яблука трохи побили. А наймолодший син на печі сидить і слухає.

— Ану, — каже, — я піду. Каже мама:

— Де підеш? Та вже яблук нема.

А він того не хотів слухати. Зліз з печі, взяв собі кошичок, пішов у сад і найшов таки ще одно яблуко. Таки найкраще. Узяв його в кошичок та й іде. Іде через лісок, стрічає бабу. Каже баба:

— Що ти, синку, так несеш?

— Та яблуко.

— То най тобі буде яблуко, — говорить баба до нього. Приходить він, а сторожа на брамі не хоче його пустити. Він каже:

— Та я йду до царя, хочу, би розсмішив царівну.

Не хочуть його пускати. Але там були збоку люди та й сказали:

— Пустіть його. Та як він іде до царівни, то най іде. Та й пустили його. Прийшов він до царя.

— Що ти там маєш у кошику?

— Та яблуко.

— Ану висипай.

Він то з кошика висипав. То яблуко стало качатися по підлозі, а царівна як увиділа то, стала так сміятися, що страшне.

— Добре, — сказав цар. — Як таке, то таке. Раз я сказав, то свого царського слова не скасую. Але ти маєш виконати моє завдання.

— Яке?

— Щоб ти мені за три дні збудував такий корабель, щоби по воді плив і по землі йшов. А як не зробиш, то, — каже, — голова не твоя.

Іде він, так зажурився. Вже й плакав. І стрічає його баба.

— Та чого ти такий сумний?

— Та таке, — каже, — зробив добро для царівни, розсмішив її. А цар мені таке завдав, щоб я корабель зробив. І щоб той корабель по воді плив і по землі їхав. Де ж я таке зроблю? А як я тото не зроблю, то, — каже, — голова буде не моя. Зітне голову.

— Не журися, синочку. Іди принеси мені пилку, молоток і сокиру. Пішов він додому, тото все понаходив, приніс і тій бабі дав. І в той же день баба йому дала готовий корабель.

— На, маєш корабель. Іди до царя.

Він прийшов до царя і сказав, що корабель готовий. Цар пішов подивитися і подумав, що не з дурнем має справу.

— Ну добре, але ще єдно маєш виконати завдання.

— А яке?

— Маєш прийти до мене завтра і будеш у мене три дни двіста штук зайців пасти. А як оден пропаде, так голова не твоя вже.

Він ще гірше засмутився. Іде знов по дорозі і стрічає його знов та сама баба.

— Та що ти такий смутний?

— Отакий. Таке мені завдання цар завдав, що де я його зроблю? Я маю три дни пасти в нього зайці. А як не впасу, то голова не моя.

— Не журися нічого. На тобі цей свисток. І, — каже, — як у цей свисток засвищеш, то всі зайці зійдуться докупи. Але би-сь нікому цей свисток не давав і не продавав. І щоб ти нікому не продавав зайця. Але як дуже напреться купити, то ти скажеш так: «Як ня поцілуєш, то дам зайця».

Він узяв того свистка, прийшов до царя, і цар йому дав двіста штук зайців. Він їх у поле витоварював і пасе. А цар посилає служницю:

— Іди купуй зайця.

Вона приходить до нього в поле.

— Продай мені зайця. Він каже:

— Не продаю.

— Та продай, мені так треба. Конче продай, бо мені дуже треба. Він знов каже:

— Я не продаю. Але як тобі конечно треба, то поцілуй мене, і я тобі дам.

Вона поцілувала його, і він їй дав одного зайця.

Іде вона з тим зайцем, вже недалеко до царського двору, а він як засвистав у той свисток, заєць вирвався й вернувся до нього. Приходить вона, а цар питає:

— Ну що, продав?

— Ні, не хоче продати.

На другий день уже царівну, доньку свою, посилає цар. Та приходить у поле.

— Продай мені зайця.

— Я не продаю зайця.

— Та продай. Я тобі заплачу, скільки хоч’, але продай.

— Я не продаю.

Йой, вона стала його так просити.

— Ну, як уже таке, як конечно так треба, то поцілуй мене, і я тобі дам зайця.

— Добре.

Поцілувала вона його, і він дав їй зайця. Вона з тим зайцем іде, лиш приходить близько до двору, він засвистав, заєць вирвався і знов прийшов до нього.

Вона приходить. Цар питає:

— Ну як, продав?

— Та нє, не продав.

На третій день іде вже сама цариця зайця купувати. Прийшла та й каже:

— Продай мені зайця.

— Я не продаю.

— Та продай.

Та так, та так підходить до нього й просить. А він:

— Ну, як уже вам так конечно треба, то я вам дам. Але поцілуйте мене.

— Добре.

Поцілувала вона його, і він дав їй зайця. Взяла того зайця і йде. Вже недалеко дому була, а він засвистав у свисток, заєць вирвався та й утік від неї. Приходить вона додому, а цар її питає:

— Ну як, продав?

— Та не продав.

— Ану піду я сам. Прийшов він до того пастуха.

— Продайте єдного зайця.

— Я не продаю.

— Та продай, я добре заплачу, мені конечно треба. І так наперся.

— Ну добре. Як уже так конечно треба, то я вам дам зайця. Але як мене поцілуєте.

Та й він поцілував його, і той дав зайця. Іде цар з тим зайцем, так тішиться. І вже недалеко йому до його дому, а той як свиснув, заєць як скочив, то лиш за ним закурилося.

І випас хлопець три дни зайців. І цар віддав за нього дочку. І справили вони весілля, і дуже довго воно тривало. І на тому весіллі комусь попав бублик, а комусь хліба боханець. От і казці конець.