☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про кота, вовка, медведя, кабана, зайця й мужика
Українська народна казка про тварин

Жили собі дід і баба. Мали вони два хлопці і такого поганого кота, що де що не положать в коморі, то він поїсть. Бувало накриють який гладущик (з набілом або що) цілим камнем, то кіт камінь здійме і поїсть. Вже дідові кіт надоїв до живих печінок.

Раз йшли сини в поле орати, батько сказав їм взяти з собою кота і покинути де-небудь у полі. Сини покинули кота в лісі.

Сидить кіт в лісі день, другий. Захотілося йому їсти. Пішов кіт лісом; бачить — лежить здохлий лев. Став він їсти того лева і все каже: «Мало, мало». Але йде лис коло кота і каже йому: «Ти, мабуть, сильний звір, коли лева забив, їси і того тобі мало; ходи до мене діти берегти від вовка». Кіт пішов до лиса стерегти діти.

А в тім лісі кабан, заєць, медвідь і вовк жили собі в дружбі. На другий день біжить лис додому і несе курку. Вовк забіг йому дорогу і став видирати тую курку. А лис каже до него: «Не руш мене і мої курки, а то як я скажу свому пану пролеву, то він тебе з’їсть». Вовк злякався та й втік.

На другий день лис знов біжить з куркою додому. Але медвідь забіг дорогу і став видирати курку. Каже йому лис: «Не зачіпай мене і мої курки, бо як я скажу свому пану пролеву, то він тебе з’їсть». Медвідь злякався і втік.

От зібралися медвідь, вовк, кабан і заєць та й радять, як би то того пролева забити. Вовк каже: «Я завтра піду до села, вкраду вівцю і принесу сюди: закличем пана пролева і паню крулиню (лиса)».

На другий день вовк приніс вівцю, роздер її, і всі поховалися: кабан в листя, заєць в траву, вовк під пеньок, а медвідь пішов просити пана пролева і лиса. Лиса не було дома, а кіт, побачивши, що медвідь пхає морду в дзюру, злякався і закричав голосно: «Ф-ф-ф!» як то коти кричать. Медвідь перелякався і втік до своїх товаришів, розказує їм: «Той пан пролев так нафукав і наплював мені в рило, що я думав — мені тут і смерть буде. Іди, зайче, ти легкий чоловік, скоріше втечеш, як буде треба».

Кіт положився спати, а лис сидів в сінях. Заєць прийшов та й каже: «Прошу пана пролева і паню крулиню до нас: ми роздерли вівцю, хочемо вас накормити нею». — «Добре, я з паном пролевом прийду».

Прийшов лис з котом до вівці та й їдять її. Кіт їсть і все каже: «Мало, мало». Вовк торкає тихо медведя та й каже йому потихенько: «От який ненажера!.. Ми б всі четверо наїлися — і ще би зосталось — тою вівцею, а йому ще мало!..»

Але кабанові муха сіла на вусі. Він порухав тим вухом. Кіт подумав, що то миш шелепоче в листях, скочив на кабана і вкусив його за вухо. Кабан заохав. Кіт злякався та й став втікати на дуба, де сидів медвідь. По дорозі наступив на вовка і скочив на дуба, став царапатися по медведеві. Медвідь злякався, впав з дуба... І всі четверо втекли. Кіт, побачивши, що нікого нема, зліз з дуба, наїлися з лисом м’яса та й пішли до свої хати.

А медвідь, кабан і вовк побігли в другий ліс і розказуют, що хто получив від пана пролева. Кабан каже: «Мене як схватив за вухо якимись желізними кліщами, то я думав, що я здохну». — «А мене, — каже вовк, — як притиснув до пенька якимсь дрюком, то я думав, що він мене зовсім задусит». — «А мене, — каже медвідь, — як вдарив якоюсь сабльою, що чуть зовсім не забив».

Прибігли вони на сінокос їдного мужика. Мужик на ту пору приїхав за сіном. Положив фуру сіна на драбинястий віз, а сам сів полуднати салом з хлібом.

Приходить до него медвідь та й питається, що то він їсть. Мужик каже: «Хліб; а це — сало з того звіра, що онде лежить». А лежав то кабан. Каже медвідь до мужика: «На тобі ніж та й іди заколи того звіра і дай мені сала наїстися».

Мужик взяв ніж і заколов кабана. Но медвідь ще каже: «Тілько ти перше обмотай три дуби хворостом і посади мене туди, бо як я наїмся сала, то нароблю багацько лиха». Мужик обгородив три дуби хворостом і посадив туди медвідя. «Тепер, — каже медвідь, — мене дуже легко забити». — «А ти думаєш, що тобі що буде, як інше?»

Мужик взяв ніж та й зарізав медвідя.

Але йде вовк і каже до мужика: «Я твою кобилу з’їм». — «Коли ж ти не знаєш способу!» — «Якого ж тут способу треба? Ану, покажи свій спосіб!» — «Добре!»

Мужик набрав повний мішок каменів і прив’язав до вовчої шиї і каже йому: «Ану перейди ти тую кладку через річку, тогди ти мою кобилу з’їси!» — «Переведи ж мене, бо я сам не перейду». — «Добре».

Мужик став вести по кладці вовка та й на самій середині, де найглибше, взяв та й пхнув вовка в воду. Камені не пустили його виплисти, і він втопився.

А мужик потім здер шкуру з вовка і медвідя, положив на віз разом з кабаном і поїхав додому.

Про кота, вовка, медведя, кабана, зайця й мужика. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 103. Час і місце запису не зазначені. Відділ рукописів Бібліотеки Академії наук СРСР (Ленінград)., зібр. № 60, од. зб. 93, арк. 31—32.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.