Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Про куму Смерть
Українська народна казка Гуцульщини

Був один дуже бідний чоловік. Він не мав нічого, навіть хати не мав. Служив той чоловік коло жидів і чужими хатами жив. Жиди дали йому кусок землі і дали дерева, аби він собі хатку поклав. Жінка його вже мала дев’ятеро дітей і знов затяготіла. Має бути десята дитина. І сказала жінка:

— Скоро буде родитися десята дитина, і ніхто не піде нам в куми. Як уродиться ця дитина, то зав’яжи її в якийсь рамат і вечером понеси та й кинь у пронір. Як ніхто не піде в куми, то нащо нам цю дитину тримати?

І чоловік так зробив. Узяв дитину під паху і вечером поніс. І стрічає на дорозі якусь жінку. Жінка питає:

— Ти куди йдеш? Що там несеш під пахою?

— Несу дитину кинути в пронір, бо ніхто не хоче йти в куми, аби цю дитину охрестити.

Вона сказала:

— Не можна цю дитину тратити, їй ще не прийшов час. Давай її сюди. Іди до попа і скажи йому, що я казала, аби йшов за кума.

Він пішов до попа.

— Ідіть до мене за кума. А піп на него із сваркою:

— Ти лиш дітей плодиш! Не йду до тебе в куми! Вернувся чоловік і сказав тій жінці:

— Піп не йде. А вона сказала:

— На дитину. Я сама йду за ним. Прийшла вона до попа.

— Збирайся і йди в куми. Ця дитина має жити, не вмерти. І піп махом зібрався. Запитав куми по дорозі:

— Хто ви є?

— Я є Смерть.

І пішли вони, і охрестили дитину. Тоді сказала чоловікови кума:

— Неси дитину додому.

І дала вона йому жовтих квітів. І сказала:

— Як мєш лягати спати, клади ці квіти під голову, під подушку. І аби-с ти там не дивився. Аж рано подивишся.

Рано встав він, підняв подушку. А там купа грошей. Дуже врадувався бідний чоловік, пішов у село і накупив на всі діти вбрання, бо діти були голі. І купив харчів. І сказав жінці:

— Оце в нас кума! Я мушу піти до неї й подякувати їй. Допитаюся. Допитався він до неї, подякував їй і сказав:

— Чим я вам віддячуся? А вона сказала:

— Байка! Нічого я від тебе не хочу. Я ще тобі допоможу. Я даю тобі книжку і зроблю тебе лікарем. Як прийдеш когось лікувати, то ти будеш там видіти мене. Ніхто не буде видіти, лиш ти. Слабий буде лежати в ліжку, і як я буду сидіти у него в ногах, то цего слабого можеш вилікувати. І можеш обіцяти господарям. А як я буду сидіти в головах слабого, то скажи хатнім, що «я цю особу не годен вилікувати». Я дам тобі зілля і лікуй.

І він зробився лікарем і лікує людей. Люди йому платять, і він добре жиє. І тут в одного царя заслабла донька. Коло неї аж з-за границі були лікарі. І ніхто не міг вилікувати. І цар вчув про цего лікаря. І післав за ним слуг.

— Їдьте й питайте село від села, де є той лікар. Слуги його відшукали і сказали:

— Їдьте з нами. Донька в нашого царя заслабла погано. І приїхав він до царя. Цар йому сказав:

— Отак, як вилікуєш мою доньку, то я дам тобі половину свого царства. А як не вилікуєш, то тебе вб’ю.

— Показуйте мені слабу доньку, — сказав лікар. Зайшов він у ту кімнату, де лежала слаба, і сказав:

— Виходьте всі геть з хати.

А Смерть сидить у ногах слабої. Зварив він зілля, дав пити слабій і сказав цареви:

— Я її вилікую. Вже завтра мемо видіти.

Рано встали, а слаба вже піднялася і зачала ходити по хаті. І був там лікар три дні. Царська донька вже зачала ходити й по надвір’ю. Тоді цар обіймив його і сказав:

— Кличемо людей, і я тобі віддаю половину свого царства.

А він сказав:

— Давайте мені фіякір, най я поїду додому забрати сюди свою родину. Привіз він жінку, діти — все.

І дуже розжився він, і подружив діти. І пішов до свої куми віддячитися. А кума сказала йому так:

— Вже більше лікарем не роби. А як хто прийде за тобою, кажи: «Я вже тої книжки не маю. Загубив».

А він каже їй:

— Чого це я маю так робити? І сказала йому кума Смерть:

— Ти скоро будеш сам слабий. Тобі вже скоро вмирати. Я вже буду тобі коло голови сидіти.

І він заслаб. Прийшли д’нему лікарі, а Смерть сіла йому коло голови. А він каже:

— Можна, аби я обернувся в ліжку ногами д’вам? І сказала йому Смерть:

— Не можна. Твоя свічка вже догорає. І показала вона йому ту свічку.

— Нікуди ти вже не обернешся. І він умер.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області 17 серпня 1984 року Топузяк Ілько Васильович (1905 року народження)