Про куму Смерть
Українська народна казка Гуцульщини

Був один дуже бідний чоловік. Він не мав нічого, навіть хати не мав. Служив той чоловік коло жидів і чужими хатами жив. Жиди дали йому кусок землі і дали дерева, аби він собі хатку поклав. Жінка його вже мала дев’ятеро дітей і знов затяготіла. Має бути десята дитина. І сказала жінка:

— Скоро буде родитися десята дитина, і ніхто не піде нам в куми. Як уродиться ця дитина, то зав’яжи її в якийсь рамат і вечером понеси та й кинь у пронір. Як ніхто не піде в куми, то нащо нам цю дитину тримати?

І чоловік так зробив. Узяв дитину під паху і вечером поніс. І стрічає на дорозі якусь жінку. Жінка питає:

— Ти куди йдеш? Що там несеш під пахою?

— Несу дитину кинути в пронір, бо ніхто не хоче йти в куми, аби цю дитину охрестити.

Вона сказала:

— Не можна цю дитину тратити, їй ще не прийшов час. Давай її сюди. Іди до попа і скажи йому, що я казала, аби йшов за кума.

Він пішов до попа.

— Ідіть до мене за кума. А піп на него із сваркою:

— Ти лиш дітей плодиш! Не йду до тебе в куми! Вернувся чоловік і сказав тій жінці:

— Піп не йде. А вона сказала:

— На дитину. Я сама йду за ним. Прийшла вона до попа.

— Збирайся і йди в куми. Ця дитина має жити, не вмерти. І піп махом зібрався. Запитав куми по дорозі:

— Хто ви є?

— Я є Смерть.

І пішли вони, і охрестили дитину. Тоді сказала чоловікови кума:

— Неси дитину додому.

І дала вона йому жовтих квітів. І сказала:

— Як мєш лягати спати, клади ці квіти під голову, під подушку. І аби-с ти там не дивився. Аж рано подивишся.

Рано встав він, підняв подушку. А там купа грошей. Дуже врадувався бідний чоловік, пішов у село і накупив на всі діти вбрання, бо діти були голі. І купив харчів. І сказав жінці:

— Оце в нас кума! Я мушу піти до неї й подякувати їй. Допитаюся. Допитався він до неї, подякував їй і сказав:

— Чим я вам віддячуся? А вона сказала:

— Байка! Нічого я від тебе не хочу. Я ще тобі допоможу. Я даю тобі книжку і зроблю тебе лікарем. Як прийдеш когось лікувати, то ти будеш там видіти мене. Ніхто не буде видіти, лиш ти. Слабий буде лежати в ліжку, і як я буду сидіти у него в ногах, то цего слабого можеш вилікувати. І можеш обіцяти господарям. А як я буду сидіти в головах слабого, то скажи хатнім, що «я цю особу не годен вилікувати». Я дам тобі зілля і лікуй.

І він зробився лікарем і лікує людей. Люди йому платять, і він добре жиє. І тут в одного царя заслабла донька. Коло неї аж з-за границі були лікарі. І ніхто не міг вилікувати. І цар вчув про цего лікаря. І післав за ним слуг.

— Їдьте й питайте село від села, де є той лікар. Слуги його відшукали і сказали:

— Їдьте з нами. Донька в нашого царя заслабла погано. І приїхав він до царя. Цар йому сказав:

— Отак, як вилікуєш мою доньку, то я дам тобі половину свого царства. А як не вилікуєш, то тебе вб’ю.

— Показуйте мені слабу доньку, — сказав лікар. Зайшов він у ту кімнату, де лежала слаба, і сказав:

— Виходьте всі геть з хати.

А Смерть сидить у ногах слабої. Зварив він зілля, дав пити слабій і сказав цареви:

— Я її вилікую. Вже завтра мемо видіти.

Рано встали, а слаба вже піднялася і зачала ходити по хаті. І був там лікар три дні. Царська донька вже зачала ходити й по надвір’ю. Тоді цар обіймив його і сказав:

— Кличемо людей, і я тобі віддаю половину свого царства.

А він сказав:

— Давайте мені фіякір, най я поїду додому забрати сюди свою родину. Привіз він жінку, діти — все.

І дуже розжився він, і подружив діти. І пішов до свої куми віддячитися. А кума сказала йому так:

— Вже більше лікарем не роби. А як хто прийде за тобою, кажи: «Я вже тої книжки не маю. Загубив».

А він каже їй:

— Чого це я маю так робити? І сказала йому кума Смерть:

— Ти скоро будеш сам слабий. Тобі вже скоро вмирати. Я вже буду тобі коло голови сидіти.

І він заслаб. Прийшли д’нему лікарі, а Смерть сіла йому коло голови. А він каже:

— Можна, аби я обернувся в ліжку ногами д’вам? І сказала йому Смерть:

— Не можна. Твоя свічка вже догорає. І показала вона йому ту свічку.

— Нікуди ти вже не обернешся. І він умер.