Про ледачого сина
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив у одному селі чоловік. Було у нього багато дітей. Працьовиті всі, дружні. Тільки найменший нічого робити не хоче. Батько придумував йому всяку роботу, а син тільки лежить. От пішли його брати на край села яму під молочарню копати.

— Куди вони пішли? — питає найменший.

Батько вирішив набрехати йому:

— Люди, які нічого не роблять, помирають. От і ти помреш. Пішли твої брати яму тобі копати, щоб похоронити тебе.

Задумався найменший син. Не хочеться йому помирати, але ж і робити лінується.

— Тату, а що найлегше можна робити?

Батько зрадів, надія появилася та й каже:

— Найлегшою роботою є гонити горобців на полі від пшениці. Ходиш круг поля, пісню співаєш, прутиком махаєш — горобці розлітаються. Але у полі зараз жарко, треба від криниці собі банькою води носити.

— А-а, як це ще й банькою води носити, то везіть мене до ями!