Про ледачу невістку
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Були собі чоловік та жінка, і була у них одна дочка. Вона була гарною і вже дорослою, але нічого в них не робила, бо нічого не вміла, а тільки вміла в кріслі-гойдалці колихатися. Сидить собі, колишеться з ранку до полудня, потім злізе наїсться і знов колишеться.

От доросла вона до того що прийшли до неї свати. А батьки кажуть:

— Що ж її сватати, вона ж у нас нічого не вміє!

— Як це не вміє?

— А так! Вона тільки вміє в кріслі-гойдалці колихатися.

А дівчина була гарною. Жених подивився та й каже:

— Нічого, візьмемо. Не вміє, то навчиться.

— То беріть разом з кріслом-гойдалкою.

Взяли вони її і відгуляли весілля. А після весілля вона одразу стрибнула у крісло-гойдалку й давай гойдатися!

На другий день батько-свекор рано став розподіляти роботу.

— Ти, синку, іди на тік молотити, а ти, старенька, ставай коло печі, а я піду воза лагодити.

А до невістки нічого не каже, вона собі колихається. Як прийшов вечір, посходились усі до хати. Батько каже:

— Ну, я ниньки воза полагодив, а ти, старенька, що зробила?

— А я ось хліба напекла, їсти зварила, в хаті позамітала...

— А ти, синку, що зробив?

— А я на току жито помолотив.

— А ти, дочко, що нині робила?

— Нічого, — каже, — я в кріслі-гойдалці колихалася.

— Ну, — каже батько до матері і сина, — ви сьогодні заробили вечерю, їжте. А ти, невістко, не заробила, колихайся собі далі.

І не дав їй їсти. Шкода синові стало своєї жінки. Взяв він шматок хліба та й хотів сховати за пазуху. Але побачив батько:

— Куди це ти хліб береш? — питає. — Ти що, з’їси стільки?

Нічого не відповів йому син. Задумалась невістка: «Що ж то воно буде?»

Надумала та й на другий день почала замітати хату. А як замела, то пішла до криниці по воду. А ввечері батько її вже посадив за стіл. Так помаленьку стала вона вчитися до роботи. А згодом каже до батька:

— Тату, давайте порубаємо крісло-гойдалку, я вже не буду в ньому колихатися, бо буду все робити.

Порубали вони й спалили крісло-гойдалку. Так батько привчив ледачу дівчину до праці.

Про ледачу невістку
Українська народна казка Кіровоградщини

Був собі чоловік та жінка, і була у них одна дочка. Вона була гарна, і вже й велика, але нічого в них не робила, а тільки вміла в колисці колисатися. Сидить собі, колишеться зранку до полудня, потім злізе, наїсться і знов колишеться. От доросла вона вже до того, що прийшли до неї свати. А батьки кажуть:

— Що ж її сватати, вона ж нічого не вміє.

— Як це не вміє?

— А так! Вона тільки вміє в колисці колисатися.

А дівчина гарна була. Жених подивився на неї та й каже:

— Нічого, візьмемо. Не вміє, то навчимо.

— То беріть разом з колискою.

Взяли її разом з колискою, відгуляли весілля. А після весілля вона одразу стриб в колиску та й давай гойдатися.

На другий день батько-свекор рано встав розподіляти роботу:

— Ти, сину, іди на тік молотити, а ти, старенька, ставай до печі. А я піду воза лагодити.

А до невістки нічого не каже, вона собі колихається. Як прийшов вечір, посходилися усі до хати. Батько й каже:

— Ну, я ниньки воза полагодив. А ти, старенька, що зробила?

— А ось хліба напекла, їсти зварила, в хаті позамітала.

— А ти, сину, що зробив?

— Я на току жито молотив.

— А ти, дочко, що нині робила?

— Нічого, — каже, — я в колисці колисалася.

— Ну, — каже батько до матері і сина, — ви сьогодні заробили вечерю, їжте. А ти, невістко, не заробила, колишися собі далі.

Та й не дав їй їсти. Шкода синові стало своєї жінки. Взяв він кусень хліба та й хотів сховати за пазуху. Але батько побачив.

— Куди це ти хліб береш? Ти що, з’їси стільки?

Нічого не відповів йому син. На другий день батько знову розподілив роботу і знову всі розійшлися. Осталася в хаті тільки невістка. Сидить в колисці, гойдається.

Коли чує, в печі каша біжить і так смачно пахне. Вона тоді вискочила, помішала кашу, ложку облизала та й знову в колиску. І проколихалася цілий день.

Ввечері знову посходилися. Батько всіх питає, хто що робив, і просить вечеряти. Питає й молоду невістку:

— Що ти сьогодні робила, дочко?

— А я в колисці колихалася. Але як каша збігала, то я злізла, помішала і ложку облизала.

— То ти, дочко, стільки сьогодні з’їла, скільки заробила.

І знову не дав їсти. Задумалася тоді невістка, що ж воно буде? Думала, думала та й на другий день почала замітати хату. А як замела, то пішла до криниці по воду. А ввечері батько і її до столу посадив.

Так помаленьку стала вона привчатися до роботи. А згодом каже до батька:

— Тату, давайте порубаємо колиску, я вже не буду в ній колихатися, бо буду все робити.

Порубали вони й спалили ту колиску. Так батько привчив ледачу невістку до роботи.