Про людську долю
Українська народна казка Поділля
У селі було шумно, весело. Дві заможні родини одружували своїх дітей. І дарунків молодята отримали багато: хатина, воли, землі немало. Гарно жили...
Одного разу проходила попри їхню хату жінка, стомилася, сіла відпочити на лаві, попросила води у молодої господині, що саме поралася у саду. Розговорились. Потім незнайомка запитала у молодих, коли б вони хотіли жити у добрі і злагоді (коли молоді, середніх літ чи на старості)? Порадились молодята, що поки молоді, то й самі можуть працювати, в середні роки, якщо дасть Бог здоров’я, також зможуть лад дати всьому, а от на старості уже важко буде. Тому й вирішили, що краще на старості бути забезпеченими.
Жінка пішла. А у господарів все пішло ніби з рук. Батьки повмирали. Хата згоріла, худоба поздихала. Землю продали, але цих грошей ненадовго вистачило. Вирішили вони піти на багаті села у найми.
Ідуть шляхом, наздоганяє їх досить багата бричка, мабуть, панська. Зупинилася біля подорожніх. Пан побачив молоду жінку і запропонував їм, щоб молодиця йшла у маєток економкою працювати. А чоловікові за це гроші заплатить. Порадилися молодята й погодились. Отримав юнак гроші, хоч і не дуже цьому радів. Пішов він далі один...
Йшов лісом, стомився, вирішив відпочити і попити води з лісової кринички. Калитку з грішми положив збоку, сам нахилився до води. Де не взявся якийсь птах, схопив мішечок і полетів геть. Поплакав, посумував молодик з того всього, та що ж робити, треба якось далі жити.
Якраз в цьому лісі зустрів лісорубів, влаштувався до них на роботу. Так і жив. Роки йшли, вже й посивів. З часом не просто робітником був, а став наглядачем на лісопильні.
Одного разу зрізали дерево і з нього випало старе гніздо, а там, як на диво, лежить ота калитка, яку колись у чоловіка пташка вкрала.
Минув ще деякий час, пройшов слух, що пан помер і у маєтку господарює нова власниця. Захотіла вона познайомитися з усім своїм господарством. Покликала всіх наглядачів. В лісникові впізнала свого чоловіка. Та і він впізнав свою дружину.
Так і сталось, як колись гадалось. Стали вони знову жити в добрі та злагоді.