Про мудрого хлопчика
Українська народна казка Бойківщини

Ішов пан. Іздибав хлопця, що йшов дорогою. І питається його:

— Хлопчику, ти відки?

— Та відтам і відтам. З того й того села.

— А кого ти вдома маєш?

— Та кого? Та маю вітця, та маю сестру.

— А сестра що робить?

Мовить хлопець:

— Торішній рік оплакує.

— А отець що робить?

— А отець як піде на польовання, то що заб’є, то в лісі лишає, а що живе, то досів завертає.

— Ну а як то, хлопчику, це все розуміти? — питає пан.

— Що торішній рік дівка оплакує? Бо вона має букарка. Вона зробила це і теперка оплакує, бо нема з ким годувати.

— А отець як полює? Що заб’є, то там лишає, а що живе, то домів завертає.

— Мій тато дуже воші має. То, що в лісі вошей наб’є, то там і лишає. А котрі живі, то домі завертає.

— Е, — мовить, — хлопчику, — який ти зарозумілий. А ти міг би мене поцілувати у чоло, щоби-сь не підскочив?

— А ви, пане, поцілували би мене в зад, якби-сьте не зігнулися?