Про непереможного півня
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це коли чи не було, а отже був собі півень. І ось одного разу цей півень, розгрібаючи сміття, знаходить червінця:

— Кукуріку, а я гроші знайшов!

Чує те цар і наказує свої охоронцям:

— А підіть ви ті гроші відніміть та принесіть мені сюди!

Охоронці йдуть, гроші відбирають, приносять їх цареві. Півень кричить:

— А цар через мене розбагатів!

Цар віддає назад червінця та й каже:

— Віднесіть йому назад, віддайте, а то негідник цей перед усім світом нас осоромить.

А півень злітає на покрівлю:

— Кукуріку а цар мене злякався!

Розлютувався цар:

— Цього розбишаку піймайте, утніть йому голову, зваріте й принесіть. Я з’їм і так його позбудуся.

Охоронці півня несуть, а він своє кричить:

— Кукуріку, а мене це в гості запросили!

Принесли, зарізали, пхають у казан, щоб зварився, а півень кричить:

— Кукуріку, цар мене у гарячу лазню послав!

Зварили півня, перед царем ставлять, але ж півень кричить:

— А я з царем до одного столу сів, щоб обідати!

Цар швиденько ковтає півня, а той, проходячи через цареве горло, кричить:

— Вузенькими, вузюсінькими вуличками проходжу, кукуріку!

Цар розлютився наказує своїм охоронцям:

— А вихопіть ви свої шаблі та станьте напоготові. Як тільки той півень ще хоч раз закричить, рубайте його!

Півень, який вже до самого живота доходив, тут раптом голос подає:

— Скільки по світі мандрував, а такого темного кутка не зустрічав!

Кукуріку!

Охоронці увесь живіт царя розпороли, а півень виходить на волю і

швиденько тікає на покрівлю та й кричить:

— Кукуріку!